Крила кольору хмар. Дара Корній

Крила кольору хмар - Дара Корній


Скачать книгу
іноземні слівця. Тому відповідаю роздратовано:

      – Нічого не трапилося. Розпочався сезон застуд і нежитю.

      Інна кривиться.

* * *

      Метелик? Блакитний, убраний у кольори весняного неба з дивними пістрявими вкрапленнями, від яких аж хочеться відтерти тендітні крильця, аби не заважали милуватися такою досконалою красою. Звісно, ніхто й пальцем не зачепить цього красеня – крихітну живу коштовність, дбайливо виліплену природою. Бо то означає занапастити живу квітку, яка довірливо вигрівається на закіптюженому склі вікна багатоповерхівки. О, так, їй не місце посеред камяних пасток, де бракує сонця і зелені, повітря та волі.

      Приглядаюся пильніше до вродливця-метелика і розчаровано хапаю повітря – він несправжній. Колись малою школяркою втрапила на огляд пересувної виставки живих метеликів. Тонкосльозість – то не про мене і тепер, і в дитинстві, а там розревілася так, що й не зупинити. Прийшло болюче розуміння, що всі метелики приречені на повільну загибель у засклених коробках. Замість померлих купують нових і везуть далі, аби похизуватися перед натовпом красою та унікальністю витончених створінь і, звичайно, заробити гроші. Бо шоу завжди має тривати. Вчителька, аби втишити мою істерику, вміло вдаючи впевненість, пояснила, що усі ці метелики несправжні, хай і ворушать крильцями. Це лишень майстерно зроблена імітація, аби ними милуватися, тож і не загинуть вони ніколи. Я їй не повірила, звідкись знала: штучних метеликів не буває.

      Аж ось саме таку майстерну підробку бачу зараз на споді душі Інни. От тільки чому ця штука тягнеться до світла і волі, мов справжня?…

      І головне, чого мене потягло зазирати у зіниці Інни? От уже. Знайшла час на такі вправляння!

* * *

      Павло раптово втрачає цікавість до нашої розмови. Схоже, він збирається ще раз оглянути клуб, аби дізнатися, що ж так зачепило Інну. Звісно, цокотуха здатна перетворити і муху на слона, та для цієї алхімічної операції таки слід мати справжню муху.

      Так, наша Інна – ще та штучка. Заради сенсації не обмине жодної халепи. Востаннє вона так сяяла кілька тижнів тому, коли в залі клубу спалахнула справжнісінька бійка.

      – Пхе, застуда якась! Тут геть інше: Ірка повернулася! Уявляєте! Як побита собака! – випалює Інка, не маючи сили втриматися. Вона в щирому захваті від власного хисту приносити несподівані новини.

      – Ірка? Яка? – по-дурному перепитує Мишко, бліднучи так, що на обличчі проступає зазвичай непомітне ластовиння.

      – Хей, бой, Сокольська, звісно!

      Михайло зловісно зирить на Інку. Йому завжди дуже подобалася Ірен.

      – Інно, думай, що говориш. Ірина ще позавчора звільнилася і зараз, очевидно, летить до Стамбула. Може, то на її місце заступила новенька танцівниця, зовні схожа на Іренку. А ти й переплутала.

      – Оу. Ще чого? Мені окуляри не потрібні, – відрубує Інна. – Не долетить Іронька до Туреччини. Таку тупоголову нездару навіть туди не взяли. Теж мені, видатна танцівниця!

      – Ах ти лайно соб… – Мишко не втримується від оцінки розумових здібностей


Скачать книгу