Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа  Рабле


Скачать книгу
так синоніми!), Ґарґангюа та його сина Пантаґрюеля, на мій суд, годі було доносити до нашого українського читача інакше, як з допомогою мовної гіперболізації.

      Ідеального перекладача Франсуа Рабле я бачу в особі Миколи Лукаша і за камертон мені правило перекладене ним віршоване звертання письменника до читальника з рядком «я так собі веселий балабон» і утворений від Ґарґантюа прикметник «ґарґантюйський».

      Франсуа Рабле – поліглот, знавець мертвих і всіх сусідніх і майже сусідніх із Францією мов, там, де йому бракує французького, він ліпить ґасконське чи бретонське слівце, – до того ж, згадаймо, як його герой Панурґ, блиснувши знанням європейських язиків, серед них і баскійського, озивається на домір злого до нешугованих співрозмовників трьома вигаданими ним самим волапюками. А згодом, подорожуючи, тлумачить товаришам, що означає сказане по-ліхтарному.

      Сторінки цієї великої книги рясніють дивацькими, загадковими, за Бахтіним, амбівалентними за сенсом і звучанням словами. Ось маленький приклад: «(Діоген) варив мулярам, а потім у свою дмухавку дмухав на дмухання дмухарів».

      За свідченням історика Мішле, Рабле збирав мудрість у народній стихії старовинних провінційних говірок, прислів Чв, приказок, бурсацьких фарсів, з уст дурників і блазнів.

      Ваш слуга покірний чи покірник теж, починаючи з 17 років, заповнював чудними вокабулами записники. Розгортаю перший, ще студентських часів. Тушанина, зілина, молявка, завішуватися.

      «Нелітературність» Рабле підкріплюється передовсім його позалітературною мовою, протипоставленою офіційній і нормативній мові. Цілком можна говорити і про «нелітературність» його перекладача і про перекладацьку позалітературну мову. Перекладач рано відчув потребу повернення до живої людової мови і мови класиків, де існує стільки питомих слів, даремно списаних недалекоглядними мовознавцями як застарілі, архаїчні, діалектні, дореволюційні, західні, обмежені, церковнослов'янські.

      А потім треба врахувати свавільне раблезіанське змішання стилів, макаронічність, гротеск, зниження, а передусім історичну позачасовість, коли невідомо не те що коли живуть його персонажі, за панування Риму, за Людовіка чи за царя Гороха, а навіть коли сам твір був написаний, як це видно на титулі книжки, там красується – во время оно, отож і перекладач може сміливо заявити, що його переклад зроблений у дні оні – за гетьманщини чи за київських королів, і цілком закономірно скористатися якимсь висловом із мазепинської грамоти чи з Нестора літописця.

      Між іншим, капітально готуючись до цієї роботи, тлумач заздалегідь запасся собі на підмогу двома перекладами Рабле, зробленими з давньофранцузької на сучасну французьку. Але тут його чекало цілковите розчарування. Земляки-перекладачі, а це сорбонники й університетчики, виступили цензорами і нормалізаторами «дикої» раблезіанської францужчини, видираючи з м'ясом загонисті слова і виготовляючи бліді копії, які можна дозволити і для дітей.

      Почуту в народі лексику підкидав мені і мій постійний редактор Валентин Корнієнко. Наприклад, не тільки у Франції шінонці називають ширіньку по-своєму, а і в Україні мостовищани, як засвідчив Валентинів батько Олекса Зосимович, цю нашивку на штанях охрестили дуже дотепно: крісло!

      Природно, що вибуялий на такому грунті український текст вимагав і повернення до давнього правопису харківських професорів, як цього колись добивався, щоправда безуспішно, Микола Лукаш при підготовці першого видання свого перекладу Боккаччієвого Декамерона.

      А тепер, як ви дочитаєтеся до згадки про добре біле дівоньєрське вино з виноградника, що під високою горобиною, трохи вище Гайворонячої ліщини, то знайте, що автор цього роману в Дівоньєрі (по-нашому Ворожба) народився. А як дійдете до моління Панурґа під час морської хвищі до Господа перенести його з корабля на твердь до шіненського пиріжечника Інокентія, ближче до розмальованої винарні, то затямте, що в Шіноні автор жив і вчився. І взагалі, ви відчуєте, наскільки ця книга ряснопантаґрюелецвітна, як почнете пантаґрюельствувати з книгою в одній руці і келишком червоного у другій.

      Шінон, малесенький Шінон,

      А в світі славиться як он!

      Лежить на камені, зелений,

      І дивиться згори на В'єнну.

      Такий Шінон і нині, з каменем мостів, набережних, опасань, фортечних мурів і веж, серед зелені крислатих лип і платанів. Повновода В'єнна обмиває його, поспішаючи за кілька десятків кілометрів улитися в Луару. У Велику французьку революцію місто навіть носило подвійну назву Шінон-Рабле. Звичайно, перекладач, завітавши сюди з другом Володимиром Боичуком, теж тлумачем, тільки що з української на французьку, не міг не сфотографуватися під пам'ятником Франсуа Рабле. У перекладача на голові було бейсбольне кепі, а на голові його автора учена рогачка. Бронзовий метр Франсуа спирався ліктем на пюпітр із розгорнутим своїм безсмертним манускриптом, і гостеві з України було приємно усвідомлювати, що він не тільки зумів прочитати ці нетлінні сторінки з-старофранцузьки, а й достеменно переказати їх краянам, не минаючи ані титли, ніже тої коми.

      У Дівоньєрі, а це під Шіноном, де навіть по мурах


Скачать книгу