Список Шиндлера. Томас Кініллі
банківські й сейфові депозити євреїв утримувалися німецькою владою як фіксований траст, і господарю не дозволялося мати доступ до своїх грошей чи відсотків з них. Дехто із заможніших ділових євреїв, які дещо зналися на історії, тримали таємні запаси у твердій валюті, але розуміли, що за кілька років під губернатором Гансом Франком під ризиком буде й валюта; бажано буде перевести її в рухомі цінності: діаманти, золото, товари.
По всьому Кракову були люди, що про їхнє бажання вкласти гроші у справу, яка даватиме гарантовану кількість продукції, Банкєр знав. Можна було домовитися щодо інвестиції п’ятдесяти тисяч злотих в обмін на стільки й стільки кіло яких-небудь каструль на місяць, так щоб розпочати їх видачу в липні 1940 року; і так видавати продукцію інвесторові протягом року. Для краківських євреїв, поки Ганс Франк сидів на Вавелі, посуд видавався більш безпечним і зручним, ніж злоті.
Сторони цих контрактів – Оскар, інвестор і Банкєр як посередник – не складали щодо цього жодного документа, навіть меморандуму. Повномасштабні контракти в той час не годились, і в кожному разі їх не можна було б офіційно засвідчити. Нічого офіційно засвідчувати не було можливості. Тут усе залежало від точної оцінки Банкєром цього судетського виробника емалевого посуду.
Зустрічі відбувалися, можливо, у квартирі інвестора в центрі, старому місті Кракова. Польські пейзажисти, яких обожнювала дружина інвестора, і французькі романи, які захоплено читали його тендітні дочки, кидали певне світло на майбутню домовленість. Або ж пана інвестора було вже виселено з його квартири і він мешкав у бідніших кварталах на Подґужі. Тоді він уже перебував у шоковому стані: квартира пропала, сам опинився в підлеглих на своєму ж підприємстві – і все це навіть не за рік, а лише за кілька місяців!
На перший погляд, героїчною окрасою цієї історії було б те, що Оскара ніколи не звинувачували в тому, що він порушував оці усні домовленості. Але наступного року він сильно посвариться з одним єврейським крамарем щодо кількості продукції, яка тому належала з вантажної платформи DEF на Липовій вулиці. Тому цей пан критично ставився до Оскара до кінця життя. А проте, щоб Оскар не виконував домовленостей – такого ніколи про нього не казали.
Адже Оскар за натурою був із тих, хто платить, він узагалі примудрявся справляти враження людини, яка може платити нескінченно з безмежних багатств. У кожному разі, Оскар та інші жваві німецькі ділки протягом наступних чотирьох років заробили стільки, що тільки безумець, одержимий жагою прибутків, не сплатив би те, що Оскарів батько називав боргом честі.
Емілія Шиндлер приїхала до Кракова в гості до чоловіка уперше вже в новому році. Їй місто видалося найчарівнішим з усіх, у яких вона бувала, значно більш вишуканим, приємним і старовинним, ніж Брно у хмарах промислових димів.
Їй дуже сподобалася нова чоловікова квартира. Вікна в ній виходили на Планти, елегантне бульварне кільце, прокладене на місці давніх міських мурів, давно знесених. Унизу вулиці здіймався Вавель, а