Список Шиндлера. Томас Кініллі
не вб’є, бо ви занадто йому подобаєтеся, люба моя Гелено. Ви йому так подобаєтеся, що він навіть не чіпляє вам зірку. Він нікому не хоче показувати, що йому подобається єврейка. Ту жінку він застрелив, бо вона нічого для нього не значила, вона була однією з багатьох, не ображала його і не радувала. Ви це розумієте. Але ви… це не є пристойно, Гелено. Але це життя.
Їй уже дехто казав таке – Лео Йон, заступник коменданта. Йон був унтерштурмфюрером СС (аналог молодшого лейтенанта). «Він тебе не вб’є, – казав він, – до самого кінця, Лено, бо ти приносиш йому дуже багато задоволення». В устах Йона ці слова звучали по-іншому. А гер Шиндлер просто прирікав її на болісне виживання.
Здається, гер директор побачив, яка вона вражена. Він пробурмотів якісь слова підтримки. Пообіцяв прийти знову. Він спробує витягти її звідси.
– Витягти? – спитала Гелена.
– Так, витягти з цієї вілли, – пояснив він, – на мою фабрику. Ви ж чули про мою фабрику. У мене фабрика емалевих виробів.
– А, так, – таким тоном дитина з міських нетрів говорила би про Рів’єру. – «Емалія» Шиндлера. Чула про неї.
– Бережіть своє здоров’я, – повторив Оскар. Здається, він розумів, що це – головне. Складалося враження, що в цих словах він спирався на своє знання подальших намірів Гіммлера, Франка.
– Гаразд, – погодилася Гелена.
Вона розвернулася до серванта з порцеляною і відсунула його від стіни – такої сили від худенької дівчини гер Шиндлер аж ніяк не очікував. Гелена витягла зі стіни за сервантом цеглину і вийняла звідти пачку грошей – окупаційні злоті.
– У мене сестричка на табірній кухні лишилася, – промовила вона. – Молодша. Я хочу, щоб ви використали ці гроші на те, щоб її викупити, якщо її матимуть саджати в ті вагони для худоби. Гадаю, ви про такі речі часто дізнаєтеся наперед.
– Я цим займуся, – сказав Шиндлер легко, зовсім не тоном серйозної обіцянки. – А скільки там?
– Чотири тисячі злотих.
Він легковажно взяв цю пачку, яку Гелена так берегла, і сунув у бічну кишеню. Там усе ж грошам безпечніше, ніж у ніші за Ґьотовим сервантом.
Отак ризиковано й починається історія Оскара Шиндлера – з готичних фашистів, з гедонізму СС, з худенької побитої дівчини і з фантастичної фігури, поширеної приблизно настільки ж, як шльондра із золотим серцем, – хорошого німця.
З одного боку, Шиндлер заповзявся пізнати вповні обличчя цієї системи, жахливе обличчя під вуаллю бюрократичної пристойності. Він знав ще раніше, ніж більшість наважувалася собі уявити, що означає слово Sonderbehandlung, – буквально воно означає «особливе поводження», а насправді за ним стоять піраміди посинілих тіл у Белжці, Собіборі, Треблінці і в тому комплексі на захід від Кракова, який у поляків називали Освенцім-Бжезінка, а світу він більш відомий під німецькою назвою Аушвіц-Біркенау.
Але він ділок, торгівець за своєю природою і ніколи не стане відверто плювати цій системі межи очі. Він уже зменшив оті піраміди, і, хоча він не знав, що протягом ближчих двох років вони зростуть у розмірі й чисельності та перевищать Маттергорн, він