Зворотний бік світів. Дара Корній
тут не для цього. Пес заклично гавкнув. Мальва перевела очі на собаку. І від подиву їй ледве не відібрало дар мови. Пес, який зовнішньо дуже був схожий на вовка, мав крила. Вона спочатку їх не зауважила, бо вони були прозорими і складеними, а зараз тріпотіли над його спиною вітрилами.
– Ого! Який красень! Крилатий собацюрка! – Мальва від захвату заплескала в долоні, наче маленя. Їй не здавалося, пес і справді до неї доброзичливо посміхався.
– Що ого? – Ягілка здивовано звела вгору брови. – Я ж тобі казала – це Симаргл. Крилатий пес. Невже Тестаменту не читала?
Тут Мальва враз згадала і Тестамент, і малюнок з тієї книжки, де був зображений собака з крилами. На малюнку він стояв поруч Числобога.
– А можна його погладити? – Мальва запитала швидше для годиться, бо відразу ж підійшла до собаки та погладила того по голові.
Симаргл не опирався, тільки крила на його спині гучніше зашелестіли.
– А що він тут робить? Він з вами живе, так? А чому тоді в Тестаменті він поруч із Числобогом намальований? А може, і Числобог тут живе? Він ваш чоловік, так?
– Числобог тут не живе, і він не мій чоловік, – роздратовано відповідала Ягілка. – Чому ти цього своїх Учителів не запитувала, га? І Симаргл тут не живе. Я ж тобі сказала. Він спостерігає.
– За чим спостерігає? – не вгавала Мальва, чухаючи собаку за вухом. Тому це дуже подобалося, він задоволено закрутив хвостом.
– Не за чим, а за ким? Цього разу, очевидно, за тобою. Зрештою, Симаргла запитай, – не приховуючи роздратування вела далі Ягілка.
– А він відповість? Він і говорити вміє? Ну, Симаргле, друже, скажи, що ти тут робиш? – Мальва зазирнула собаці в очі, той відвернувся. – Не хочеш говорити? Чому?
– Дівчино, агов! Він – собака. Він говорити не вміє. Відчепися від пса.
Мальва стенула плечима і погладила собаку ще раз. Раптом її рука на спині Симаргла намацала щось кругле та тверде. То був банальний кліщ, який учепився в бідолашного песика та спивав з нього кров.
– Ну, що ще? – Ягілці вривався терпець.
– У нього кліщ, допоможіть витягнути. То така зараза, що не приведи господи…
Ягілка у відповідь навіть не ворухнулася, закотивши очі.
– Він його не з’їсть. Симаргл дасть тому раду. А нам з тобою час. Чуєш?
Мальва махнула на Ягілку рукою, узялася за поділ своєї потріпаної сорочки, витягнула з неї нитку, закрутила петельку навколо того місця, де сидів кліщ, якомога ближче до шкіри собаки, а потім різко потягнула.
– Готово! – радісно заплескала в долоні. Поділ її спідниці ще був трохи мокрий від стояння в Мертвій річці. Мальва, не роздумуючи, увірвала кусень мокрої тканини і протерла ним місце укусу. Рана загоїлася.
– Усьо. Мій хороший, красунчик-сіроманчик, – погладила собаку по спині. Той із вдячністю лизнув Мальві руку, замахав щасливо хвостом і побіг поміж травами, весело тріпочучи прозорими крилами.
– Телячі ніжності, – невдоволено промовила Ягілка. – Тепер, я гадаю, ми можемо врешті рухатися? Зараз