Кінець зміни. Стівен Кінг
пара, але крім неї він помічає ще дещо. Біля лівих гаражних дверей стоїть стілець. Хтось на ньому сидів і визирав надвір.
У Ходжеса в лівій верхній частині живота поступово зростає неприємне відчуття, випускає мацаки до нижньої частини спини – такий біль уже став йому наче старий приятель, але зараз хвилювання повністю заглушило його.
Хтось тут сидів і дивився на будинок 1601, думає він.
Готовий закластись на ранчо, коли б його мав.
Він іде в передню частину гаража й сідає на те місце, де сидів невідомий. Посередині двері розташовані три віконця, і з одного витерто пил. Точно навпроти – велике вікно вітальні будинку номер 1601.
– Слухайте, Білле, – каже Том. – Там щось під стільцем.
Ходжес нахиляється й зазирає, хоча від того живіт горить вогнем. Бачить там чорний диск, приблизно три дюйми[14] в діаметрі. Бере його за краї. На диску золотими літерами написане одне слово: «STEINER».
– Це від камери? – питає Том.
– Від бінокля. Поліцейські відділки з товстим бюджетом користуються біноклями «стайнер».
З хорошим «стайнером» – а, наскільки відомо Ходжесові, поганих їх не буває – спостерігач міг би простотаки опинитися в кімнаті Еллертон і Стовер, якщо вікно не зашторено… а коли вони з Холлі зранку були в тій кімнаті, штори були розсунуті. Чорт, якщо жіночки дивилися новини CNN, то спостерігач міг читати рухомий рядок внизу екрана!
Ходжес не має кульочка для речових доказів, але в кишені його куртки лежить пачка паперових серветок. У дві з них він акуратно загортає кришку від лінзи й ховає у внутрішню кишеню. Встає зі стільця (від чого шлунок знову скручує – щось сьогодні після обіду біль особливо дається взнаки) і тут помічає ще одну деталь. Хтось вирізав на дерев’яній стіні одну літеру між двома гаражними дверима – можливо, кишеньковим ножиком.
І ця літера – Z.
12
Вони вже майже вийшли на під’їздну доріжку, коли з Ходжесом стається дещо нове: раптовий больовий імпульс під лівим коліном – таке відчуття, ніби вдарили ножем. Він скрикує і від здивування, і від болю, схиляється, розминає руками болючий суглоб, щоб могти зрушити з місця. Чи щоб хоча б трохи полегшало.
Том схиляється до нього – і жоден з двох не помічає старий «шевроле», котрий повільно суне Гіллтоп-кортом. На його потертих синіх боках видно плями червоної ґрунтівки. Немолодий чолов’яга за кермом ще зменшує швидкість і роздивляється двох коло гаража. Потім «шевроле» розганяється, випустивши з вихлопної труби хмару блакитного диму, і проминає будинок Еллертон і Стовер, прямуючи до повороту в кінці вулиці.
– Що це було? – питає Том. – Що з вами?
– Судома, – цідить крізь зуби Ходжес.
– Розітріть.
Ходжес болісно посміхається з-під розкуйовдженого чуба:
– А що ж я, по-вашому, роблю?
– Можна я?
Том Сауберс, ветеран фізіотерапії завдяки походу на один ярмарок вакансій шість років тому, відсуває руку Ходжеса вбік. Знімає рукавичку й береться пальцями за коліно. Міцно.
– Ой, Господи! Бля,
Приблизно 7,5 см.