Кінець зміни. Стівен Кінг
– якщо житиме.
– Дихання припинене, але пульс відчуваю, – повідомив Джейсон. – Слабкий, майже ниточкою. Стягни з неї светра.
Роб виконав розпорядження, і разом зі светром відвалилася половина ліфчика: бретелі були розірвані. Решту він відсунув вниз, аби не заважала, і став робити непрямий масаж серця, а Джейсон зайнявся штучним диханням.
– То як, у неї виходить? – хвилювався поліцейський.
– Не знаю… – відказав Роб. – У нас оце. У вас ще інші турботи. Якби тут ще рятувальні машини примчали з такою швидкістю, з якою ледве не погнали ми, то загинув би ще хто-небудь.
– Ох ти ж, слухайте, тут всюди поранені лежать. Немов на полі бою…
– Допомагайте, кому можете.
– Вона знову дихає, – повідомив Джейсон. – Ходи зі мною, Роббі, зараз будемо рятувати життя. Вмикай свій термінал і повідомляй до лікарні: зараз привеземо ймовірну травму шиї і хребта, внутрішні ушкодження, травми обличчя і ще бо-знащо. Стан критичний. Цифри зараз даю.
Роб вийшов на зв’язок, а Джейсон і далі працював з мішком для штучного дихання. Черговий відповів моментально: голос на тому кінці був бадьорий і спокійний. Лікарня імені Кайнера мала травмпункт першого рівня – який також називали президентським класом – і все необхідне на такі випадки. П’ять разів на рік у лікарні проводилися відповідні навчання.
Роб вийшов на зв’язок, Джейсон виміряв рівень кисню (як і слід було чекати, кепський), після чого швидко витяг з машини шийний корсет і помаранчевий спинотримач. Тепер під’їжджали вже й інші рятувальні машини, туман розвіювався, відкриваючи оку масштаби лиха.
«І це все – одна машина?! – Робові ця думка просто в голові не вкладалася. – Як тут повірити?»
– О’кей, – сказав Джейсон. – Якщо вона не в стабільному стані, то нічого кращого ми для неї зробити не можемо. Заносьмо її на борт!
Обережно, намагаючись утримувати дошку в ідеально горизонтальному положенні, чоловіки перенесли постраждалу до машини, поклали її на ноші-каталку і зафіксували. Бліде спотворене лице, обрамлене хомутом шийного корсету, – жінка скидалася на ритуальну жертву з фільму жахів… тільки що там вони завжди молоденькі й апетитні, а цій нещасній було сорок із чимось, може, трохи за п’ятдесят. Можна подумати, що вона занадто стара для пошуку роботи; і одного погляду для Роба було досить, щоб зрозуміти: більше вона роботи шукати не піде. Та й, судячи з усього, взагалі не піде. Якщо їй фантастично поталанить, то, може, паралічу всіх кінцівок вона уникне – у разі, коли все переживе, – але, за здогадами Роба, життя нижче пояса для цієї нещасної вже закінчилося.
Джейсон опустився на коліна, начепив постраждалій на ніс і рот пластикову маску, увімкнув подачу кисню з балона у головах каталки. Маска запітніла – це добрий знак.
– Далі? – промовив Роб, маючи на увазі: чим іще можна допомогти?
– Знайди серед отої хріні, що порозсипалася, епі – чи з моєї торби візьми. Там, надворі я якийсь час чув гарний пульс, а зараз він знову на нитку сходить. І заводься