Учень архітектора. Элиф Шафак
не було видно. Коли Чота помітив хлопчика, він видав приємний звук, схожий на щебетання. Джахан сів поряд зі слоном, сказав йому, що подбає, аби той живим-здоровим доїхав до Стамбула, і тільки тоді повернеться до сестер.
Наступного ранку Джахан вийшов нагору: його шлунок був порожній, мов сухий колодязь. Зміг випросити трохи хліба й води у якогось матроса, який знати не знав, хто він такий. Дорогою у трюм підійшов до Чоти. Той і далі стояв самотою. Вочевидь, Ґураб не мав наміру марнувати час у трюмі. Джахан посміливішав і став частіше навідувати Чоту – доки його не викрили.
– Ти?! – закричав знайомий голос.
Джахан озирнувся і побачив біля входу Ґураба, в якого очі просто на лоба вилізли.
– Прокляття! Чого ти тут?!
– А ти чого не тут? Щоразу, як я приходжу, Чота завжди один.
– Щоб тебе повісили! Він що, твій?! Слон, хай йому грець, султанів. Не твій він!
Хлопці продовжували кричати один на одного, хоча жоден, здається, не поспішав зчиняти бійку. На галас прибігли матроси і привели капітана – смаглявого чоловіка, який полюбляв опій і чоботи на високих підборах, які цокали при кожному кроці.
– Слон один, погоничів двоє, – сказав капітан. – Якийсь один зайвий.
– Мене обрали для цієї справи, – сказав Ґураб. – А він – узагалі малий іще.
– Мені слон не байдужий. А він його в носі бачив! – вигукнув Джахан.
– Тихо! – сказав капітан. – Я вирішу, хто забирається звідси, а хто залишається.
Та він не поспішав із рішенням. День за днем Ґураб і Джахан у тривожному чеканні обминали один одного й наглядали за слоном по черзі. Ставилися до них добре, підгодовували солониною, печивом, сухарями, бобами. А от Чоті його харчі й трюм не подобалися, і він марнів з кожним днем.
Матроси – народ забобонний. Деякі слова на борту ні в якому разі не можна вимовляти, щоб не накаркати. Наприклад, «тонути», «скеля», «нещастя». Не можна було й казати «буря» чи «шторм», хай навіть вони вже шаленіють навколо. Якщо почуєш спів русалок, треба кинути дрібку солі за ліве плече, бо то Шайтан тебе спокушає. У команди були особливі заклинання, які вони часто повторювали; чоловіки свистіли, але тільки вдень; а коли чули щось неприємне, то плювали і тупали ногами. Багато чого сприймали вони як лиху прикмету: перекинуті відра, переплутані канати, зігнуті цвяхи і вагітних жінок на борту.
На диво Джаханові, вони любили щурів. Оскільки, як відомо, щурі тікають з корабля перед тим, як він потоне, то їхня присутність усіх заспокоювала: бігають, отже, все гаразд. А от коли на щоглу сідала ворона, її з лайкою проганяли. Один матрос розповів хлопчику, що перед тим, як вони знялися з якоря, він ходив до ворожки і придбав у неї три попутні вітри для плавання. Він би й більше купив, але на срібну монету можна було взяти тільки три.
Однак якось увечері щури зникли. Небо з безхмарно-блакитного стало чорним. Невдовзі налетіло те, чого не можна було називати вголос. Дощ полив, мов із відра, злива сікла обличчя, а хвилі, щоразу вищі, уже накочувалися на палубу. Штормові