Ребекка. Дафна дю Мор’є
мене покинула й жалюгідні сльози, зрадівши своїй перемозі, ринули з очей і потекли по щоках.
Я не могла їх утерти, вони з’явились, мов непроханий гість, і, якби я полізла до кишені по хустинку, він би помітив, тож я була змушена не чіпати їх і терпіти гіркувато-солоний присмак на губах, занурюючись у глибини приниження. Я не знаю, чи повертав він голову, щоб подивитися на мене, бо сама не зводила розмитого погляду з дороги, проте раптом він узяв мою руку й поцілував її, все ще не кажучи ні слова, а тоді поклав мені на коліна свого носовичка, якого я не мала відваги торкнутися.
Я подумала про всіх цих героїнь романів, які здавалися такими гарними, коли плакали, і про те, як разюче я, певно, вирізнялася на їхньому тлі з набряклим, укритим плямами обличчям і почервонілими очима. Мій ранок закінчився катастрофою, і на мене чекав довгий день. Оскільки медсестра йшла у справах, я мусила пообідати з місіс Ван Гоппер у її номері, а після того вона, сповнена енергії, як і всі пацієнти, які починають одужувати, змусить мене грати з нею в безик. Я знала, що задихатимусь у тій кімнаті. Було щось огидне в тих зім’ятих простирадлах, розкиданих ковдрах, збитих подушках і засипаному пудрою нічному столику, розлитих парфумах і рідких рум’янах. Її ліжко буде завалене окремими абияк складеними сторінками щоденних газет, а французькі романи із загнутими кутиками й надірваними обкладинками валятимуться в одній компанії з американськими журналами. Всюди розкидані розтовчені недопалки: у баночці з очисним кремом, у тарілці з виноградом і на підлозі біля ліжка. Відвідувачі були щедрими на квіти, тож вази стояли одна біля одної без жодного ладу, екзотичні рослини з оранжерей тулилися поруч із мімозою, а вінцем усього була величезна прикрашена стрічками коробка викладених рядами цукрованих фруктів. Згодом її друзі зайдуть на коктейлі, які мені доведеться для них готувати; ненавидячи цю роботу, шаріючись і ніяковіючи у своєму кутку, оточена їхнім папужим базіканням, я знову почуватимуся хлопчиком для биття, вмираючи від сорому за неї, коли, збуджена невеличким натовпом гостей, вона всядеться в ліжку, надто голосно говоритиме, надто довго реготатиме, потягнеться до переносного грамофона, поставить платівку та посмикуватиме своїми широкими плечима в такт музиці. Краще б вона була дратівливою й прискіпливою, краще б з її волосся стирчали шпильки й вона докоряла мені за те, що я забула про її «Таксол». Усе це чекало на мене в номері, а він, залишивши мене біля готелю, піде кудись сам, імовірно, до моря, вітер пеститиме його щоки, він спостерігатиме за сонцем і, можливо, порине в спогади, про які мені нічогісінько не відомо, які я не здатна з ним розділити, блукатиме давноминулими роками.
Тепер прірва між нами зробилася ширшою, ніж будь-коли; повернувшись до мене спиною, він стояв удалині, з іншого боку провалля. Я відчувала себе юною, маленькою й надзвичайно самотньою, тож, незважаючи на гордість, узяла його хустинку й висякала носа, відкинувши геть будь-які думки про свій занехаяний вигляд. Це вже не мало жодного значення.
– Біс