Ребекка. Дафна дю Мор’є
назустріч невідомій долі.
Ми обмінюємося усмішками, обираємо ланч, розмовляємо про те, про се, але – кажу я собі – я вже не та, що полишила його п’ять хвилин тому. Тієї вже нема. Я – інша жінка, старша, досвідченіша…
Днями я побачила в газеті, що готель «Кот д’Азюр» у Монте-Карло перейшов до інших власників і змінив назву. Кімнати обставили по-новому й повністю змінили інтер’єр. Імовірно, на другому поверсі вже немає номера місіс Ван Гоппер. Можливо, вже й сліду не лишилося від тієї крихітної спальні, що колись була моєю. Я знала, що ніколи туди не повернусь, ще того дня, коли стояла на колінах на підлозі й боролася з незручним замком її валізи. Все завершилося клацанням замка. Я виглянула з вікна, і мені здалося, наче хтось перегорнув сторінку в альбомі зі світлинами. Ті дахи й море вже не були моїми. Вони належали вчорашньому дню, минулому. У кімнатах уже поселилася атмосфера пустки, вони були позбавлені наших речей, окрім того, в номері відчувався якийсь голод, неначе він сам хотів, щоб ми забралися, а замість нас поселилися нові гості, які приїдуть сюди завтра. Важкий багаж стояв у коридорі, готовий, перев’язаний і закритий на застібки. Дрібніший зберемо пізніше. Кошики для паперу стогнали від кількості сміття. Усі ці її напівпорожні пляшечки з-під ліків і використані баночки з-під крему для обличчя разом з пошматованими рахунками й листами. Шухляди в столах зяяли порожнечею, бюро здавалося роздягненим догола.
Минулого ранку, коли я наливала їй за сніданком каву, вона жбурнула мені листа.
– В суботу Гелен відпливає до Нью-Йорка. В маленької Ненсі виявили загрозу апендициту, тож її викликали телеграмою додому. Це вплинуло й на моє рішення. Ми попливемо також. Європа мені вже поперек горла. А повернутися зможемо на початку осені. Як тобі ідея побачити Нью-Йорк?
Це було гірше, ніж потрапити до в’язниці. Певно, якимось чином моє горе відобразилося в мене на обличчі, оскільки спершу вона виглядала приголомшеною, а згодом роздратованою.
– Яке ж ти дивне, вередливе дитя! Ніяк тебе не зрозумію. Невже тобі невтямки, що в Америці таким дівчатам, як ти, без грошей, живеться найкраще? Купа хлопців і забав. Усі належать до того ж класу, що й ти. Ти зможеш завести собі друзів і не настільки залежатимеш від мене, як тут. Я думала, що тобі Монте не до вподоби.
– Я вже до нього звикла, – затинаючись, жалюгідно проказала я, а в цей час у моїй душі відбувалася боротьба.
– Що ж, тоді тобі просто доведеться звикнути до Нью- Йорка, ось і все. Ми маємо встигнути на корабель, яким плистиме Гелен, а це означає, що треба зайнятися облаштуванням поїздки просто зараз. Негайно сходи вниз до контори готелю, і нехай той молодий службовець виявить бодай трохи спритності. Сьогодні на тебе чекає стільки справ, що ти не матимеш часу сумувати з приводу того, що покидаєш Монте! – місіс Ван Гоппер неприємно зареготала, розчавивши цигарку в маслі, і рушила до телефону, щоб повідомити всіх своїх друзів.
Одразу ж піти до контори я не змогла. Я зайшла до ванної кімнати, зачинила двері й, обхопивши руками