Ребекка. Дафна дю Мор’є
якийсь спогад, оскільки його обличчя знову спохмурніло й він дещо насупився. Вона ж продовжувала белькотіти, не звертаючи на це уваги.
– Ви, звісно, сумуєте за туманами Мендерлея; це зовсім інше; західні землі навесні, певно, просто чарівні.
Він потягнувся за попільничкою, загасив цигарку, і я помітила ледь вловиму зміну в його погляді, на мить у ньому затрималася якась невизначеність, і я відчула, що побачила щось особисте, що мене геть не стосувалося.
– Так, – коротко відказав він, – Мендерлей тоді найкращий.
На якусь мить чи дві запала тиша, в якій відчувалася певна незручність, і коли я мигцем на нього поглянула, він ще більше, ніж раніше, нагадав мені «Портрет невідомого», що крокує нічним коридором, загорнений у плащ і таємничий. Неначе електричний дзвінок, у мої марення увірвався голос місіс Ван Гоппер:
– Припускаю, ви знайомі тут із купою людей, хоча, мушу сказати, цієї зими в Монте страшенно нудно. Так мало відомих облич. Граф Міддлсекса зараз тут, на своїй яхті, однак я досі не була на борту. – Наскільки мені відомо, місіс Ван Гоппер там так і не побувала. – Ви, звісно ж, знайомі з Нелл Міддлсекс, – продовжувала вона. – Яка ж вона красуня. Кажуть, що друга дитина не від нього, але я цьому не вірю. Коли жінка приваблива, люди наговорять чого завгодно, чи не так? А вона ж така пречудова. Скажіть мені, хіба шлюб Какстонів і Гіслопів – це не успіх? – Місіс Ван Гоппер продовжила перебирати сплутані торочки чуток, не помічаючи, що ці імена були йому чужі, що вони нічого для нього не означали й що в той час, як вона, нічого не підозрюючи, базікала, він робився дедалі холоднішим і мовчазнішим. Містер де Вінтер ні на мить її не перебив і жодного разу не поглянув на годинник; він немовби встановив для себе певний стандарт поведінки, ще після тієї першої необачності, завдяки якій місіс Ван Гоппер пошилася переді мною в дурні, і волів радше суворо його дотримуватися, замість того, щоб знову вдаватися до образ. Урешті-решт його врятував лакей, який приніс звістку про те, що на місіс Ван Гоппер у її номері очікувала кравчиня.
Містер де Вінтер одразу ж підвівся й відставив крісло.
– Не буду вас затримувати, – мовив він. – Сьогодні мода змінюється так швидко, що доки ви підніметеся нагору, вона може змінитися ще раз.
Його кепкування її не зачепило, вона сприйняла це за жарт.
– Дуже приємно було отак з вами зустрітися, містере де Вінтер, – сказала місіс Ван Гоппер, доки ми йшли до ліфта. – Тепер, коли я вже наважилась зробити перший крок, сподіваюся, ми ще побачимося. Ви маєте якось зайти й випити зі мною в моєму номері. Можливо, я запрошу кількох людей завтра ввечері. Чому б вам не приєднатися? – Я відвернулася, щоб не бачити, як він шукатиме відмовку.
– Дуже шкода, – відказав він, – але завтра я, імовірно, поїду в Соспель і не знаю, коли повернусь.
Вона неохоче пішла, але ми ще затримались біля входу в ліфт.
– Сподіваюсь, вам дали гарний номер; готель напівпорожній, тож, якщо вам некомфортно, обов’язково зчиняйте галас. Гадаю, ваш камердинер уже розібрав