Притулок для прудкого біса. В’ячеслав Васильченко
з’явитися без улову не мав права.
– Що ти можеш сказати про пана Никонова Андрія Григоровича? – «Ловець візиток» прочитав «назву» причини візиту.
– А що ти можеш сказати про кросворди? – поцікавився «на протиході» Кодаковський.
Лисиця не любив відповідей «питанням на питання». Але друга вже не виправити. Тому напустив штучного менторства й мовив:
– Кросворди, мій маленький дерев’яний друже, не розпускаються на деревах, що ростуть на Полі Чудес у чарівній Країні Дурнів. Вони виростають по сусідству з нею – у Країні Розумників. Кожний її мешканець знає, що англійське слово cross-word буквально означає «перехрещені слова», бо утворилося воно від cross («хрест») і word («слово»). Називають ним своєрідну інтелектуальну гру-завдання, суть якої – в уписуванні (по вертикалі й горизонталі) у пронумеровані перехрещені рядки, що складаються з порожніх клітин, певних слів. Їх загадують словникові дефініції, які супроводжують цю гру.
– Можеш, феномене, – грайливо здивувався Кодаковський і налив по другій: перша пішла добре.
– А чому ти запитав про кросворди? – поцікавився Богдан, беручи фужер.
– А тому, що ти запитав про Андрія Григоровича Никонова, – притискаючи на прізвищі, відповів Кодаковський. Цього разу він хоч і не запитав замість відповіді, та ясності все одно не вніс.
– Я не зрозумів, Треве, – не стримавшись і назвавши приятеля на прізвисько, щиро завівся Богдан, – ми що, починаємо в словесний пінг-понг грати?
– У настільне водне поло, – відповів обурено Кодаковський. – Не нервуй. Випий краще. Ну, за удачу. Будьмо! – Натхненно виливши фужер у міліцейське нутро, додав: – Ну, вибач, брате, буває. Вік, напевно, бере своє. Забудь! Ніхто не досконалий. Та й у перспективі не світить…
– То що там про Никонова? – повернув до свого запитання Богдан.
Полковник не поспішав. «Друга» методично робила «велику справу». Тепла в організмі тепер з надлишком. І Трев задоволено зробив перший крок до «топлесу», відправивши до шафи кітель.
– Там усе дуже непросто, – напівшепотом сказав «остриптизений» полковник. Він чи боявся, що кабінет прослуховують, чи вирішив заощадити сили, щоб їх побільше залишилося для «свята». – Там усе – повний абсурд… е-е-е, кросворд. Ну, не в тому сенсі, що ця справа – кросворд. Багато злочинів ми справді розгадуємо, як кросворди. Тут інше… Давай ще по грамульці. – Швидко налив. Мабуть, вирішивши, що перерва між попередньою й наступною непристойно затяглася.
– То що ж у цій справі «іншого»? – жуючи бутерброда, запитав Богдан і подумав, що коньяку в непристосований до спиртного організм затекло вже чималенько.
– Та, власне, й справи поки ніякої немає. – Ставши помітно веселішим, Трев, однак, не здавався «під шофе». – Ну, прийшов твій Никонов із заявою, нібито йому погрожують. І приніс… приніс…
Уже ніяк не конспіруючись, він рушив до заповітного сейфа. Зараз нагадував актора, що почув довгоочікувану команду «Стоп! Знято!» і позбавився обтяжливої маски чужого обличчя, чужого імені й чужої