Притулок для прудкого біса. В’ячеслав Васильченко
Потім розвал Союзу й перетворення колишніх завзятих поборників соціалізму й суспільної власності на стійких прихильників капіталізму й власності приватної. Вивчивши Марксів «Капітал», вели семимильними кроками радянське суспільство до комунізму. Але потім залишили всіх на півдорозі, а самі перестрибнули до капіталізму. Різко. Прихопивши, щоправда, із собою не товстезну книгу бородатого основоположника, а великий реальний капітал, створений мільйонами мозолястих копійок. Ось такі казкові перетворення. Метаморфози, так, здається, по-вашому, по-вченому? Нові герої нових казок.
– Сильний вовчисько, – закивав Лисиця. – І, швидше за все, хитрий. Цей зубами вчепиться, але свого не відпустить.
– Закономірність, друже, закономірність. По-іншому такого Никонова ніколи б не було. Або ти виєш і рвеш направо й наліво, як і решта хижаків, або вони не приймають тебе до зграї. І ти – за бортом, жалюгідний шакал… Отож… Тринадцять років тому Никонов створює «Ніку-Компані», що займається виробництвом алкогольних напоїв. Справи йдуть до неможливого успішно. І, отже, можна сміливо пити-попивати, їсти-поїдати та добра наживати. Тобто – збільшувати й розширювати створений бізнес-рай. Але тут, бачте, трапилося непередбачуване. Хтось, використовуючи дуже вже оригінальний спосіб, пообіцяв знищити колишнього аж до кісток товариша, а тепер ще глибше (чи глибше вже нікуди?) пана Никонова А. Г.
– І зваж: ця, на перший погляд, чиясь, можливо, невинна витівка так сильно налякала нашого комерційного генія. Здавалося б – з його можливостями візьми та й споруди бронехороми, оточи бронеохоронцями, їздь у бронеавтомобілях і не заморочуйся на жодні погрози. Хоча, звичайно, в такому житті веселого мало. Але воно краще, ніж узагалі ніякого. Як кажуть, краще один раз побути боягузом, ніж усе життя мертвим.
– Ну, нам з боку легко шукати виходу. А ти візьми та й опинися на його місці. Може, за місяць, або й менше, такого життя серед постійного страху або з глузду з’їдеш, або все-таки захочеш «усе життя бути мертвим». Невідомо ще, що краще. І мільйони (або вже, швидше за все, мільярди) набриднуть.
– Так він, наш «кроссвордист», саме цього й домагається! – радісно вигукнув Богдан, немов знайшов ключ до загадки, що ятрила Никонова й Трева. – Тут, як бачиш, все просто. Як там по-вашому, по-юридичному? Cui bono? Cui prodest?[7] Мені здається, хтось хоче (програма мінімум) пограти на нервах грошовитого дядечка, ну а програма максимум, – напевно, як сказано в «кроссводному посланні», усе-таки його знищити. Причому – розтягти цей процес, посмакувати. Адже у цього кроссвордика не одна графа, а цілих вісім. Це що: вісім чиїхось смертей чи одна, – Никонова, – але тільки у восьми іпостасях?
Лисиця бачив, що приятеля ця бесіда «пальцем у небо» трохи стомила. І полковник радісно запропонував:
– А знаєш що, Богдане? Замкну я тебе до ранку та й видам з НЗ нову пачку паперу. От ти до ранку романа і втнеш… – Від слів Кодаковського тягло погано прихованим сарказмом. – Зараз у нас ще мало фактів. Практично – нуль. А щоб їх знаходити й вивчати,