Притулок для прудкого біса. В’ячеслав Васильченко
автором бути не збирався. Тому й виношував цю ідею-фікс обережно. І от сьогодні – омріяний день.
Творити відразу «електронно» поки не навчився. Тому дістав дисертаційні чернетки, щоби писати на «чистому» боці. Ручок у професорському домі вистачало. З Богом!
Зосереджено вивів назву. «Паризька казка». Її придумав давно. Як робочу. А далі – побачимо.
Тепер – псевдонім. Справжнє ім’я вирішив не використовувати. Перестраховувався. Раптом роман не вийде настільки успішним, як того хотілося, бренд «Богдан Лисиця» аж ніяк не постраждає… Тоді розпочнемо. Скажімо, Фокс. Дуглас Фокс. Джозеф Фокс. Джастін Фокс… Красиво. Та й історично виправдано: багато авторів детективів з неангломовних країн обирали що-небудь англійське. «Detectiv story» найчастіше асоціюється з англомовними країнами. Як варіант, «Фокса» можна лишити, хоча звучить дещо банальненько… «Богдан Борщагівский»? Якось буденно… «Богдан Богданенко»? Піарно, але попсово. А якщо Богдан Лисицький? Футболіст Лисицький є, а письменника ніби немає. А якщо немає, може, нехай буде? Непогано. Записуємо. Тепер – приблизний план.
Упоравшись і з цим, новоспечений письменник узявся до першого розділу. На новому аркуші вивів цифру «1» і обвів квадратиком. Що ж, тепер до тексту. Тут завжди важливий початок… Гм-м… А якщо спробувати так: «Літак авіакомпанії МАУ упевнено сів у Руассі-Шарль-де-Голль. Париж став значно ближчим. І тепер між ним і мною залишалось якихось кількадесят маленьких кілометрів…». Ніби непогано…
Ударом нижче пояса пролунав телефонний дзвінок. Недоречно (як завжди недоречний кожен теракт) горланив домашній.
– Алло, – випустив коротку автоматну чергу із кількох звуків по «телефонному терористу». І зробив це з особливою жорстокістю. «Стріляв» без попередження. Відразу – «на ураження». З терористами, хай навіть і телефонними, інакше не можна.
– Палкий привіт любителю відгадувати кросворди, – упізнав голос Кодаковського.
– І зовсім я ніякий не любитель, – замість вітання заперечив Богдан. Кросворди в його житті справді не існували.
– Невже професіонал? – награно здивувався Трев, що розкидав через трубку нічим і ніким не зіпсований добрий гумор. Поки не зіпсований.
– І тим більше – не професіонал, – твердіше заговорив Богдан, не поділяючи полковників мажор.
– Доведеться стати, – мугикнув приставучий Трев. – Якщо не дуже зайнятий, чухрай до мене.
– А що сталося? – поцікавився Лисиця, не бажаючи відриватись від писанини.
– Нічого особливого. Приїжджай закохуватися в кросворди. – Незворушний Трев розлучатися з добрим гумором явно не збирався.
– Знаєш, Євгенчику, жартувати ніколи. А якщо хочеш похмелитися, то я тобі не партнер. – У голосі Богдана додалось категоричності.
– Мені теж. А щодо того, то я – уже, – зашепотів середньовічний змовник.
– Що ніколи – не схоже, – усе так же холодно мовив Богдан.
– Гаразд. Не ображайся, – почав відступати Трев. –