Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
канікули, мегашоу – Ед Салліван у неділю увечері, а мегапес – це, звісно, автобус перевізника «Ґрейгаунд» з емблемою хорта. Міська автобусна станція містилася трохи вище від «Ашер Емпайр» і «Колонії».
– А ти не хочеш поїхати з нею до Вісконсину? – запитав Боббі, відчуваючи збочене бажання хоч трохи зіпсувати другові радість від такої удачі.
– Та трохи, але більше мені хочеться поїхати в табір постріляти з лука.
Він обійняв Боббі за плечі.
– Я б так хотів, щоб ти поїхав зі мною, книжковий засранцю.
При цих словах Боббі стало гидко від самого себе. Він знову глянув на «Володаря мух» і зрозумів, що скоро перечитає роман. Може, навіть у серпні, коли стане нудно. У серпні зазвичай ставало нудно, хоч у травні в це було важко повірити. Потім Боббі підняв очі на Саллі-Джона, посміхнувся і теж обхопив його руками за плечі.
– Везучий ти качур, – промовив він.
– Тоді можеш називати мене Дональдом, – згодився Саллі-Джон.
Вони ще трохи посиділи на лавці, обійнявшись, дивились, як граються малі діти, а на них раз по раз зливою сипався яблуневий цвіт. Потім Саллі сказав, що йде в «Емпайр» на денний сеанс, і йому ліпше поквапитись, якщо не хоче пропустити анонс.
– Ходи зі мною, Боборіно. Показують «Чорного скорпіона». Куди не потрапиш, на монстра натрапиш.
– Не можу. Я банкрут.
Якщо не рахувати семи доларів у банці «ВЕЛОФОНДУ», це була чиста правда. До того ж іти сьогодні в кіно йому чомусь не хотілося, хоч у школі хтось розказував, що «Чорний скорпіон» – просто клас. Скорпіони, коли вбивають людей, проштрикують їх наскрізь своїми жалами, а ще зрівнюють із землею Мехіко.
Чого Боббі справді хотів, так це піти додому і поговорити з Тедом про «Володаря мух».
– Банкрут? – сумно перепитав Саллі. – Справді тяжко, чуваче. Я б заплатив за тебе, але в мене самого тільки тридцять п’ять центів.
– Не парся. Слухай, а де твоє «боло»?
Саллі спохмурнів, як ніколи.
– Гумка тріснула. Напевно, полетіло в болойський рай.
Боббі пирснув. Болойський рай? Дійсно смішно.
– Будеш купувати нове?
– Навряд чи. У «Вулворті» продається набір фокусника, хочу його купити. На коробці пише, що в ньому шістдесят різних трюків. Знаєш, Боббі, коли я виросту, то добре було б стати фокусником. Подорожувати з цирком чи вар’єте, носити чорний фрак і циліндр. Я б витягав з нього кроликів і всяке тому подібне лайно.
– Кролики, напевно, дійсно накладуть тобі в капелюха, – озвався Боббі.
Саллі вишкірився.
– Зате я буду крутим засранцем! Як би мені хотілося ним бути! Будь у чому!
Він підвівся.
– Ти точно не хочеш піти зі мною? Може, тобі б вдалося прокрастися попри Ґодзіллу.
На суботній денний сеанс в «Емпайр» збиралися сотні дітей. Програма зазвичай складалася з фільму циклу «Такі різні монстри», восьми чи дев’яти коротких мультиків, анонсу «Майбутніх цікавинок» і кіноновин.
Місіс Ґодлоу просто скаженіла, намагаючись їх змусити мовчки стояти в черзі. Вона не розуміла, що навіть загалом чемних дітей не