Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
в них не було. Погляд був ясний і трохи винуватий.
– Я ніколи б не попросив свого друга, а тим паче юного друга, брехати батькам, але в цьому разі, Боббі, я прошу тебе разом зі мною зайнятися незначним окозамиленням. Ти знаєш, що це таке?
– Звичайно, – Боббі пригадався Саллі-Джон і його нове прагнення подорожувати з цирком, носити чорний костюм і витягати кроликів з капелюха. – Фокусники обдурюють цим людей.
– Якщо розглядати під таким кутом, звучить не дуже гарно, правда?
Боббі похитав головою. Якщо відкинути блискітки і прожектори, звучало зовсім негарно.
Тед відпив ковток і витер піну з верхньої губи.
– Боббі, твоя мама… Не те що вона мене не любить, казати таке було б несправедливо, але думаю, вона близька до цього. Тобі так не здається?
– Напевно. Коли я сказав, що у вас, можливо, знайдеться для мене робота, вона зреагувала якось дивно. Сказала, щоб я, перш ніж погоджуватися, спочатку обов’язково розповів їй про будь-яке ваше завдання.
Тед Бротіґен кивнув головою.
– Гадаю, все через те, що ви, коли переїжджали, привезли частину речей у паперових пакетах. Знаю, звучить по-дурному, але більше нічого не можу придумати.
Боббі думав, що Тед усміхнеться, та він тільки знову кивнув.
– Можливо, річ саме в цьому. У всякому разі, Боббі, я б не хотів, щоб ти йшов проти маминої волі.
Звучало добре, але Боббі Ґарфілд не зовсім у це вірив. Якби Тед казав правду, то навіщо тоді окозамилення?
– Скажи мамі, що в мене стали швидко втомлюватися очі. І це правда.
Ніби на підтвердження своїх слів, Тед підняв праву руку і заходився великим і вказівним пальцями масувати кутики очей.
– Скажи їй, що я хочу, щоб ти щодня читав мені деякі статті з газет і за це я платитиму тобі долар на тиждень, або ж, як каже твій друг Саллі, один зелений.
Боббі кивнув. Але заробляти бакс на тиждень, читаючи, як успіхи в Кеннеді на попередніх виборах і які шанси у Флойда Паттерсона[4] перемогти в червні? Чи, може, про Блонді й Діка Трейсі для комплекту? Мама чи містер Бідермен з агенції «Рідне місто» могли б у це повірити, але не Боббі.
Тед усе ще тер очі. Його рука зависла над тонким носом, як павук.
– Що ще? – спитав Боббі на диво безбарвним голосом. Такий голос був у його мами, коли він пообіцяв прибрати в кімнаті, а вона, увійшовши в кінці дня, побачила, що нічого не зроблено. – Що я маю робити насправді?
– Хочу, щоб ти був насторожі, ось і все, – відповів Тед.
– За чим мені пильнувати?
– За ницими людьми в жовтих плащах.
Пальці Теда були все ще зайняті кутиками очей. Боббі хотілося, щоб він припинив; в цих рухах було щось моторошне. Невже він справді відчуває щось під очними яблуками і через це так натхненно тре й мусолить очі? Щось, що розвіює увагу і стає на заваді його зазвичай виваженому, чіткому мисленню?
– Ниці люди? Карлики? – у дитинстві Боббі читав про карликів у казках, але щоб ці вигадані герої існували насправді? Нісенітниця, та нічого іншого на думку не спадало.
Тед
Флойд Паттерсон (1935–2006) – американський боксер-професіонал, олімпійський чемпіон 1952 року, чемпіон світу в суперважкій категорії.