Трейнспоттінґ. Ірвін Велш
котику, – оговтавсь Мотика, хапаючи повну пляшку сидру.
– Все ’аразд, Стіві? Як там у Лондоні? – запитала Нікола.
«Господи, ні, – подумав Стіві. – З Ніколою так легко розмовляти. Зараз я виллю їй свою душу… ні, не можу… ні, я можу».
Стіві почав розказувати. Нікола поблажливо слухала. Мотика співчутливо кивав, вряди-годи докидаючи щось типу: «Угу, складна, бля, ситуація…»
Стіві відчував, що робить із себе сраного дурня, проте припинити розповідати не міг. Як же нудно, либонь, було слухати його Ніколі і навіть Мотиці. Але зупинитися він не міг. Мотика зрештою пішов, на зміну йому прийшла Келлі. До них приєдналася Лінда. У вітальні розпочалися неминучі співи футбольних пісень.
Нікола видала доволі практичну пораду:
– Дзвони їй, чекай її дзвінка або поїдь туди і побачся з нею.
– СТІВІ! КАТАЙ-НО СЮДИ, ТИ, ПИЗДЮЧЕ! – заревів Беґбі.
Стіві покірно дозволив буквально втягнути себе назад до зали.
– Гониш, нахер, біса мандованькам там, у тій блядській кухні. Ти, бля нахер, іше гірший за оцього влесливого пиздюка отут, йобаного джаз-пуриста, – Беґбі махнув рукою в бік Кумарного, котрий обжимався з жінкою, до якої перед тим підбивався. Ще раніше вони підслухали, як Кумарний запевняв її, що він «фактично джазовий пурист».
А ми всі рушаєм в Дублін, де завше зелено – нахер королеву!
Блищать під сонцем каски – геть к херам тих гунів!
Хай під гуркіт кулемета Томсона
Колють-порють їх багнети впрост крізь амуніцію[58].
Стіві сидів понуро. В такому шумі нізащо не почути телефонного дзвінка.
– Замовкніть, зараз же! – крикнув Томмі. – Це моя любима пісня.
«Вулф Тони»[59] співали «Узбережжя Банна»[60]. Томмі та ще декілька голосів почали підспівувати:
…на пу-у-у-стельнім узбережжі Банна…
Коли «Тони» заспівали «Джеймса Коннолі»[61] було вже кілька пар вологих очей.
– От це, бля, великий повстанець, великий, бля, соціаліст і великий, блябуду, гібі[62]. Джеймс, бля, Коннолі, шоб ти знав, пиздюче, – сказав Ґев Рентону, котрий похмуро кивнув.
Дехто підспівував, інші, попри музику, намагалися підтримувати розмови. Однак коли заграло «Хлопці старої бригади»[63], приєдналися всі. Навіть Кумарний зробив перерву в сеансі обжимання.
О, ба-а-атько, чом ти-и-и та-а-акий сумний
Цього ясного ве-ли-ко-дньо-о-ого ранку,
– Співай, ти, пиздюче! – гукнув Томмі, торсонувши Стіві ліктем у ребра. Беґбі вклав йому в руку чергову бляшанку пива й обняв за шию.
Ко-о-оли ірла-а-андці радію-у-уть і пиша-а-аються
Землею, де народи-и-илися во-о-они
Цей спів торкав Стіві за душу. Була в ньому якась відчайдушна потреба. Так, немов достатньо гучним співом вони злютовували себе в певну потужну співдружність. Це була музика, як і проказувалося в самій пісні, «заклику до зброї», хоча, здавалося, це має мало спільного з Новим
«We’re Off To Dublin in the Green» – відома з 1916 року бойова пісня ірландських націоналістів, що закликає вступати до лав ІРА; тут – з перекрученими словами.
«The Wolfe Tones» – гурт, заснований 1963 року в Дубліні, названий на честь лідера ірландського повстання 1798 року Теобальда Вулфа Тона.
«Banna Strand» – повстанська пісня про те, як англійці в 1916 році перехопили німецький корабель зі зброєю для ІРА біля пустельного піщаного узбережжя Банна в Ірландії.
James Connolly (1868–1916) – лідер республіканського й робітничого рухів в Ірландії, народився в Единбурзі, був схоплений пораненим і розстріляний англійцями в Дубліні після придушення ними Великоднього повстання 1916 року; пісня про Коннолі, записана гуртом «Вулф Тони» у 1968, стала хітом в Ірландії.
Hibby = Hibernian – ірландець (див. вище).
«The Boys of the Old Brigade» – пісня про Великоднє постання, написана під час війни Ірландії за незалежність (1919–1921).