Трейнспоттінґ. Ірвін Велш
жаль, бля… – хитає головою Метті.
– Бля, як то кажуть, ти… як же це важко…бля… – Мотика впирається підборіддям собі в груди й повільно видихає.
Метті так і хита головою. Вигляд в ньо’ такий, ніби він ось-ось вибухне.
– Боже, йа зараз же уйобую звідси. Йа хер тут можу дати ’коїсь ради.
– Хера тобі, Метті! Жоден пиздюк зара’ не вийде звідси! – кричить Кумарний.
– Спокійно, чоловіче. Спокійно, – промовля Мотика голосом, аж ніяк не близьким до спокою.
– В нас тут стіко товару заначено, бля. Той детектив-сержант уже стіки тижнів нюшить на цій вулиці. Нам зара’ попасти – і ми пропали, нахер. Там зара’, надворі, всюди ті йобані поліцаї, – каже Кумарний, намагаючись себе опанувати.
Думки про залучення поліції завше помагають зосередитись. У справі наркотиків ми залишались класичними лібералами: завзято протистояли втручанню держави в будь-якій формі.
– Та ну, мо’, краще нам все ж таки забратися звідси нахер? Наведемо тут скоренько марафет і гайда: Леслі може викликати швидку або поліцію. Тут йа покишо згоден з Метті.
– Агов… мо’, нам, як то кажуть, не годиться кидати Лес. Ну, ми ж, типу, друзі, і всяке таке. Шупиш? – встряга Мотика.
В цих обставинах така пропозиція здається доволі химерним вар’янтом солідарності. Метті знов мота головою. Він лиш недавно відбув шість місяців у Сокстоні. Якшо Метті знов посадять, для ньо’ це буде неабиякий пиздець. Тимчасом як надворі всюди нишпорять копи. Принаймні так вчувалося. Змальоване уявою Кумарного зачепило мене дужче за благання Мотики триматися купи. Змити всі наші запаси в унітаз – неприпустима річ. Йа радше готовий сісти.
– Як на моє око, – каже Метті, – це дитина Леслі, нє? Мо’ бути, аби вона за ней добре гледіла, вона б не вмерла. Яким боком тут ми?
Кумарний почина часто дихати.
– Гидко таке казати, але Метті має слушність, – кажу йа.
Йа почуваюсь дедалі гірше. Мені б тільки вколотись і звалити звідси нахер.
Кумарний не реагує. Це дивно. Зазвичай це чмо роздає вказівки кожному пиздюку, якого баче, і не важить, звертають на ньо’ увагу чи ні.
Мотика говорить:
– Ми, як то кажуть, не можем залишити Лес тут, на канапі, йа серйозно, це буде еее… така срака. Шупите, шо йа кажу?
Йа дивлюсь на Кумарного:
– Хто їй зробив дитину?
Кумарний не каже ніц.
– Джимі Мак-Ґілвері, – каже Метті.
– Лайна собачого він, – зневажливо скалиться Кумарний.
– Бля, не грай з себе містера невинність, – обертається до мене Метті.
– Га? Не пизди! Шо ти верзеш? – відгукнувся йа, в натурі нахер розгублений від хлепоту цього чмуридла.
– Ти ж був там, Рентсе. На гульці в Бавба Саллівена, – каже він.
– Ні, пацанчику. Йа ніколи не був з Леслі.
Я кажу правду і розумію, шо схибив. У певних компаніях люди завше вірять у протилежне тому, шо ти їм кажеш, і зокрема коли йдеться за секс.
– А чому ж