На лезі клинка. Джо Аберкромби
із зусиллям підвівся і, пошепки кленучи на чім світ стоїть, підтюпцем побіг до арки в дальньому кінці двору.
– Вам треба пришвидшитись, капітане! – кинув Варуз йому вслід.
Джезалеві ноги були мовби шматки свинцю, але він підстьобнув їх.
– Вище коліна! – весело повчав майор Вест.
Джезаль протупотів проходом, повз воротаря, котрий сидів біля дверей і дурнувато посміхався, і вибіг на широкий проспект. Він пробіг повз обвиті плющем стіни Університету, сапаючи і тихо проклинаючи Варуза і Веста, а тоді минув майже глухий, масивний Будинок питань, головні ворота якого були щільно замкнені. По дорозі йому зустрілися кілька непримітних клерків, які поспішали то туди, то сюди, але загалом у цей пообідній час в Аґріонті панувала тиша, і Джезаль не стрів нікого цікавого, доки не дістався парку.
У затінку біля озера під крислатою вербою сиділи три вишукані молоді леді разом із підтоптаною компанйонкою. Джезаль одразу ж набрав ходу і змінив змучений вираз на безтурботну усмішку.
– Дами, – привітався він, майнувши повз них.
Він почув, як вони захихотіли позаду, і мовчки порадів за себе, але наполовину збавив темп, щойно зник із їхнього поля зору.
– А щоб тебе грім побив, Варузе, – буркнув він сам до себе, ледь волочучи ноги дорогою на Алею Королів, але тут йому знову довелося прискоритись.
Всього за двадцять кроків кронпринц Ладісла щось проповідував своєму барвистому почету.
– Капітане Лютар! – вигукнув Його Високість, і тільки сонце заблистіло на його вигадливих золотих ґудзиках. – Біжіть щодуху! Я поставив тисячу марок на вашу перемогу у Турнірі!
Джезаль знав з авторитетних джерел, що принц поставив біля двох тисяч марок на Бремера дан Ґорста, але все одно низько вклонився, наскільки це було можливо під час бігу. Принцова компанія франтів засвистіла і мляво прокричала йому вслід щось підбадьорливе.
– Довбні нетесані, – прошипів Джезаль, хоча він і був би радий опинитись серед них.
Він проминув велетенські кам’яні статуї: справа верховні королі, котрі владарювали впродовж шестисот років, а зліва трохи менші статуї вірних слуг. Перед тим як звернути на Площу маршалів, Джезаль кивнув великому магу Баязу, але чаклун, як завжди, відповів насупленим несхвальним поглядом, благоговійний ефект якого лише трохи послаблювала біла смуга голубиного посліду на його кам’яній щоці.
Через засідання Відкритої Ради площа була майже порожньою, і Джезаль зміг спокійно пройтися до воріт Палати військової слави. Там йому кивнув коренастий сержант, і Джезаль задумався, чи він, бува, не з його роти – зрештою, всі рядові солдати виглядали для нього однаково. Він не звернув уваги на кивок, і побіг далі поміж високих білих будівель.
– Прекрасно, – пробурмотів Джезаль.
Біля дверей Великої вежі сиділи Джеленгорм і Каспа, які палили люльки і реготали. Негідники, напевно, здогадались, що він бігтиме цією дорогою.
– За честь і славу! – заволав Каспа, дзеленькнувши шпагою у піхвах, коли повз пробіг Джезаль. – Не змушуй лорд-маршала чекати! – додав