На лезі клинка. Джо Аберкромби
столу довгий футляр, підійшов до Джезаля і зняв застібку.
– Покажіть нам ваші стійки.
Джезаль узяв короткий клинок в ліву, а довгий – у праву руку. Після важкого заліза вони здавалися легкими, як пух. Маршал Варуз відступив на крок назад.
– Починайте.
Він прийняв першу стійку – праву руку витягнув, а ліву притиснув до тіла. Леза пурхали та переплітались у повітрі, сяючи у надвечірньому сонці, поки Джезаль з відточеною вправністю змінював позиції. Врешті, він скінчив, й опустив клинки по швах.
Варуз кивнув.
– У капітана швидкі руки, еге ж?
– Просто неймовірні, – сказав майор Вест, широко всміхаючись. – До біса краще, ніж виходило у мене.
Лорд-маршал був менш вражений.
– Не згинайте так сильно коліна у третій стійці і старайтесь більше витягувати ліву руку в четвертій, але в усьому іншому… – він витримав паузу, – задовільно.
Джезаль зітхнув з полегшенням. Це була дійсно висока похвала.
– Раз! – вигукнув старий, тріснувши його по ребрах краєм футляру.
Джезаль осів на підлогу, заледве спромігшись вдихнути.
– А от над рефлексами слід попрацювати, капітане. Треба завжди бути напоготові. Завжди. Якщо у вас в руках клинки, тримайте їх обидва напоготові.
– Так точно, сер, – прохрипів Джезаль.
– І витривалість у вас нікудишня – он пихкаєте, ніби короп. Мені достеменно відомо, що Бремер дан Ґорст пробігає десять миль на день і зовсім не втомлюється. – Маршал Варуз нахилився над ним. – Відтепер ви будете робити те саме. О, так. Щоранку о шостій на вас чекає коло навкруг стіни Аґріонта, а потім година спарингу з майором Вестом, який люб’язно погодився побути вашим напарником. Я переконаний, що він зможе помітити усі дрібні недоліки вашої техніки.
Джезаль скривився і потер ребра.
– А щодо гулянок, то їм пора покласти край. Я аж ніяк не проти веселощів, коли на те є привід, але у вас ще буде час на святкування після Турніру, якщо ви, звичайно, гарно попрацюєте, щоб перемогти. А до тих пір дотримуйтесь здорового способу життя. Ви мене зрозуміли, капітане Лютар? – Він нахилився ще нижче, ретельно вимовивши кожне слово: – Здорового… Способу… Життя… Капітане.
– Так точно, маршале Варузе, – пробурмотів Джезаль.
Через шість годин він був п’яний, як чіп. Регочучи, мовби божевільний, він вивалився на вулицю – голова у нього йшла обертом. Холодне повітря шмагонуло його по обличчю, нікчемні будиночки пливли і хилитались, а слабо освітлена вулиця нахилилася, мов потопаючий корабель. Джезаль мужньо переборов напад блювоти, зробив непевний крок на вулицю і обернувся до дверей. Його зустріло пливке яскраве світло і гучні звуки реготу та крики. Хтось кустратий вилетів із таверни і вдарив його у груди. Джезаль відчайдушно спробував вхопитися за нього, проте втратив рівновагу і гепнувся так, що аж земля задвигтіла.
На якусь мить в очах потемніло, а тоді Джезаль виявив, що лежить в грязюці, а верхи на ньому сидить Каспа.
– Прокляття!