На лезі клинка. Джо Аберкромби
– Тепер іще й Фікт помер.
Ґлокта підняв очі.
«Оце вже новина».
– Лорд-канцлер?
– Широкий загал дізнається про це завтра вранці. Він помер раптово кілька днів тому, коли ти клопотався коло свого знайомого Ревса. Його смерть досі викликає деякі питання, але ж йому було майже дев’яносто. Дивно, що він взагалі стільки прожив. Його називали золотим канцлером, найбільшим політиком свого часу. Просто зараз його зображення вирубують у камені, щоб встановити на Алеї Королів. – Сульт пирхнув. – Найбільший подарунок, на який тільки можна сподіватися.
Очі архілектора звузились до блакитних щілин.
– Якщо ти до сих пір по-дитячому уявляв собі, що Союзом керує король або балакучі дурники-пустомелі голубої крові з Відкритої Ради, то можеш про це назавжди забути. Основна влада зосереджена в Закритій раді. Особливо тепер, коли захворів король. Дванадцять чоловіків у дванадцяти великих, незручних кріслах, і я серед них. Дванадцять чоловіків із зовсім різними ідеями, і двадцять років війни та миру Фікт нас врівноважував. Він зіштовхував лобами Інквізицію і суддів, банкірів і військових. Він був віссю, на якій оберталось Королівство, фундаментом, на якому воно трималось, і його смерть залишила по собі діру. Багато зяючих дір, які люди намагатимуться чимскоріше заповнити. У мене є передчуття, що дурнуватий скиглій Маровія, цей чуйний верховний суддя, цей самозваний захисник простолюду, буде першим у черзі. Це нестійка і небезпечна ситуація. – Архілектор гупнув кулаком по столу. – Ми повинні подбати про те, щоб нею не скористалися не ті люди.
Ґлокта кивнув.
«Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, архілекторе. Ми повинні подбати про те, щоб ситуацією скористалися ми і тільки ми».
– Гадаю, не потрібно нагадувати, що пост лорд-канцлера – один із найвпливовіших в королівстві. Збір податків, скарбниця, монетний двір короля – все це знаходиться в його руках. Гроші, Ґлокто, гроші. А гроші – це влада, як ти і сам прекрасно знаєш. Нового канцлера обиратимуть завтра. Першим кандидатом був наш колишній мінцмейстр, Зепп дан Тойфель.
«Ага. Щось мені підказує, що його кандидатуру більше не розглядатимуть».
Сульт скривив губи.
– Тойфель був тісно пов’язаний з гільдіями купців, особливо з мерсерами. – Його глум змінило роздратування. – Крім того, він доводився приятелем верховного судді Маровії. Тому, як бачиш, з нього навряд чи вийшов би добрий лорд-канцлер.
«І справді. Навряд чи».
– На мою думку, генеральний інспектор Халлек – значно кращий варіант.
Ґлокта скосив очі на двері.
– Він? Лорд-канцлер?
Сульт з усміхом підвівся і підійшов до шафи у стіні.
– А більше й нікого обирати. Всі ненавидять його і він ненавидить усіх, окрім мене. Ще й більш од того, він закоренілий консерватор, який ненавидить купців і все, що вони обстоюють. – Він відкрив шафу і дістав два келихи та пишно оздоблений графин. – Будемо мати в Раді нехай не дружнє, але