На лезі клинка. Джо Аберкромби
закривати. Тільки коли двері зачинились, він повільно відпустив ручку, так що тільки защіпка тихенько клацнула.
– Ви повинні це побачити.
Ґлокта здригнувся від раптового звуку, обернувшись так різко, що здалося, наче його спину клинком проштрикнули. На верху сходів стояв Северард, вперши руки в боки. Він повернувся й рушив у бік світла, а Фрост, забувши про обережність, побіг услід за ним.
«Чому ніхто не може жити на першому поверсі? Обов’язково треба лізти нагору».
Принаймні йому більше не треба було зберігати тишу, важко піднімаючись за практиками по сходах – його права нога тиснула на дошки, а ліва по них човгала. Яскраве світло лампи лилося з відкритих дверей вглибині горішнього коридору, тож туди Ґлокта і пошкандибав. Він переступив поріг і зупинився, намагаючись віддихатись після підйому.
«Нічого собі, оце погром».
Велика книжкова шафа, що стояла біля стіни, була перекинута, і книжки, розгоруті і згорнуті, валялися по всій підлозі. На столі перекинувся келих із вином, і порозкидувані там пожмакані папери, перетворились на вогкі червоні клапті. На ліжку панував цілковитий безлад – половина покривала була на підлозі, подушки та матрац порізані, де не глянь, повсюди – пір’я. Гардероб відкритий, і одна половинка дверей трималася лише на одній петлі. Всередині висіло кілька подертих костюмів, але більша частина одягу купою валялась поряд.
Під вікном на спині лежав вродливий молодик, втупившись у стелю – рот розкритий, обличчя бліде. Було би брехнею сказати, що йому перерізали горло. Його розсікли з такою силою, що голова заледве трималася шиї. Кров забризкала усе довкола: порваний одяг, порізаний матрац, саме тіло. Кілька кривавих відбитків долонь були на стіні, на підлозі – величенька калюжа доволі свіжої крові.
«Його вбили сьогодні. Мабуть, якихось кілька годин тому. Або хвилин».
– Навряд чи він зможе відповісти на наші питання, – сказав Северард.
– Навряд чи.
Ґлокта окинув оком безлад.
– Схоже, він мертвий. Але що його вбило?
Фрост втупився у нього рожевими очима, припіднявши білу брову.
– Отгута?
Северард залився лунким сміхом. Навіть Ґлокта дозволив собі реготнути.
– Звичайно. Але як наша «отрута» сюди влізла?
– Чегез відкгите гікно, – пробурмотів Фрост, показуючи на підлогу.
Ґлокта зашкандибав кімнатою, намагаючись не торкатися ногами чи палицею липкої суміші крові та пір’я.
– Отже, наша «отрута», як і ми, побачила світло лампи. Залізла через нижнє вікно, а тоді тихо піднялась по сходах.
Ґлокта кінцем палиці повернув долоні трупа.
«Кілька крапель крові з шиї, але жодних слідів на суглобах або пальцях. Він не боровся. Його заскочили зненацька».
Ґлокта нахилився вперед і придивився до глибокої рани на шиї.
– Один сильний удар. Мабуть, завданий ножем.
– І Віллем дан Робб востаннє протік, – мовив Северард.
– І в нас стало одним стукачем менше, – сказав