Паризький архітектор. Чарльз Белфор
Люсьєна, навіть більше, ніж свастика чи потворні написи покажчиків готичним шрифтом.
Чоловік зробив крок усередину і, на своє задоволення, опинився в прохолодному темному холі. Він любив ці багатоквартирні будинки, що були створені бароном Османом[1], який ущент зруйнував у 1850-ті середньовічний Париж, щоб потім відбудувати місто наново. Люсьєн захоплювався стрімкими кам'яними стінами й потужними горизонтальними лініями, що утворювалися рядами вікон і металевими балконами. Він сам мешкав у схожому будинку на рю Каїр.
Від 1931 року Люсьєн облишив застосовувати у своїх розробках історичні та класичні елементи, щоб стати чистим модерністом в архітектурі, охопивши естетику баухауза – стилю, що був створений німецьким архітектором Вальтером Гропіусом, піонером сучасної архітектури та дизайну (той випадок, коли тевтонський смак вочевидь переважив галльський).
Однак Люсьєн продовжував захоплюватися цими великими багатоквартирними будинками, яким пощастило вціліти завдяки протекції Наполеона III. Він почав любити ці будинки ще дужче, коли перед війною відвідав свого брата, який жив у Нью-Йорку. Тамтешні житлові споруди здавалися справжнім непотребом порівняно з аналогічними в Парижі.
Люсьєн підійшов до кімнати консьєржа, ліворуч від входу. Скляні двері були відчинені, а за столом, який укривала яскраво-жовта квітчаста скатертина, сиділа огрядна стара й попихкувала цигаркою.
Люсьєн кашлянув.
– Вам в апартамент 3Б, ліфт не працює, – сказала вона, не ворухнувши жодним м'язом обличчя і продовжуючи дивитися кудись у простір.
Молодик зійшов гарно вигнутими сходами на третій поверх, і його серце закалатало, але не тому, що він був у поганій фізичній формі, а через сильне хвилювання. Чи справді у Мане є замовлення для нього, чи це знову виявиться марнуванням часу? Якщо йому насправді хочуть запропонувати роботу, то чи нададуть йому можливість продемонструвати весь свій талант?
Люсьєн знав, що таланту йому вистачить на двох. Про це йому розповіли двоє відомих архітекторів, на яких він працював у Парижі після закінчення школи. Кілька років він набував досвіду і зміцнював віру в свої здібності, а потім розпочав свою власну справу.
Завоювати довіру замовника завжди важко, і це вдвічі важче, коли ти – модерніст, а архітектура в стилі модерн щойно почала входити в моду. Більшості клієнтів усе ще хотілося чогось традиційного. І все ж заробітків Люсьєна вистачало на пристойне існування.
Але так само, як актор потребує зіркової ролі, щоб опинитися в зеніті слави, так і архітектору потрібен проект, що зробить його відомим. Люсьєну ж, у його тридцять п'ять, поки не пощастило отримати таке замовлення.
Одного разу він підійшов дуже близько до об'єкта свого бажання, коли став фіналістом конкурсу проектів будинку нової публічної бібліотеки, та його обійшов Анрі Деверо, у котрого свояк його дядька був заступником міністра культури. Виявляється, самих здібностей недостатньо. Потрібні ще й правильні
Жорж Ежен Осман (1809–1891) – французький державний діяч, префект департаменту Сена (1853–1870), сенатор (1857), член Академії мистецтв (1867), містобудівник. Багато в чому визначив сучасний вигляд Парижа.