Я захищу тебе…. Светлана Талан
стали Денис та Кіра. За традицією пара мала розпочати бал зі спільного вальсу. Кіра попросила слово і підійшла до мікрофона.
– Дякую всім за велику честь бути королевою й розпочати бал, – сказала вона, чітко промовляючи кожне слово. – Також ви обрали короля для королеви – Дениса, але я, як визнана вами королева, маю повне право з вами не погодитися, – сказала дівчина, і стало тихо-тихо. – Ви помічали, як іноді зовні красиве яблуко червиве чи гниле зсередини? Таке трапляється і з людьми, коли зовнішність не відповідає внутрішньому світу. – Дівчина зробила невелику паузу. Краєм ока вона помітила, як напружився Денис і скривив губи у вимушеній посмішці. – Я вважаю, що кандидатура Дениса не відповідає званню короля балу, як те гарне зовні яблуко, тому запрошую на вальс справжнього короля, людину з великим і щирим серцем, красунчика Миколу Зайченка!
У залі ще панувала тиша, коли королева балу підійшла до свого однокласника Миколи, який стояв розгублений, з почервонілими кінчиками вух. Він і справді був душею будь-якої компанії, навчався гарно, але не дотягнув трохи до срібної медалі і не був таким ловеласом, як Денис. Щоправда, хлопець на півголови нижчий за Кіру, але це не зупинило дівчину. Вона подала йому руку і сказала: «Вальс! Прошу!»
Увімкнули музику, і вони закружляли в танці. Денис, не витримавши кепкувань однокласників, вибіг із зали.
Студенти
– Валюшо! Я – студенка! Я стану вчителькою історії! І мої учні знатимуть справжню, без брехні, без перекручувань нашу історію! – Кіра на радощах кинулась до подруги, схопила її в обійми і, відірвавши від землі, закружляла посеред дороги.
– Та пусти ж, дурепо! – Валя жартома відбивалась від подруги аж поки її ноги не відчули під собою асфальту. – Ненормальна!
– Я щаслива! Нехай буду останньою дурепою, але щасливою! – не вгамовувалася збуджена подруга. – Ще трохи – і я, Панасюк Кіра, скажу Розкішному: «Прощавай!» Луганськ, вітай свою нову студентку вишу!
– Вітаю, Кіро! – сказала Валя, обсмикнувши поділ спідниці. – Ти завжди досягаєш поставленої мети.
– І це лише мій перший крок до неї! – радісно говорила Кіра. – Я стану найкращою студенткою в групі, ні, на всьому факультеті! Потім – мій буде червоний диплом, а потім…
– Що потім? – усміхнулась Валя. – Робота чи заміжжя?
– Яке там заміжжя?! – усмішку з обличчя дівчини як вітром здуло. – Після Дениса я взагалі не хочу навіть думати про хлопців.
– Кіро, може зійдемо з дороги та десь посидимо? – запропонувала Валя.
Подруги пішли додому до Кіри. Батьків удома не було, тож дівчата могли сидіти у тіні абрикоси за будинком і розмовляти скільки завгодно.
– А я стану швачкою, – зітхнула Валя.
– Теж непогано – буде кому мені вбрання шити.
– Могло бути інакше, якби у мене батьки були інші.
– Ми не обираємо батьків, – зауважила Кіра. – Ти могла б спробувати піти до вишу на бюджетній основі.
– Могла б, але там навчатися не один, і не два роки,