Лицарка Корони. Ганна Гороженко
Жабокрицький напився і не тримав себе у руках. Якщо ви вже всіх розпитали, то мали б знати, що вчора я його попередила, аби він залишив мене у спокої. Цьому були свідки, – Сокольська стояла посеред зали – струнка і гаряча.
– Кажуть, ви дуже швидко вийшли заміж після смерті вашого першого чоловіка. Вас за це поза очі навіть засуджують, – Катерина Острозька нарешті вступила в розмову. Анна Сокольська подивилась їй просто у вічі, але не вимовила ані слова.
– І вийшли ви заміж не за рівню собі, а за безродного Борзобагатого… – підхопила Беата. Та Анну, здавалось, обходило це глузування заможних князівен. Вона була незворушною.
– Беато, може не варто так засуджувати пані Сокольську. Може, вона так любить того хом’яка Борзобагатого, що просто із жалобних шат перестрибнула у весільні? – Катерина Острозька засміялась, і всі панни разом із нею. На це княгиня Сокольська присіла у кніксені і розвернулась до дверей.
– Анно Борзобагата, я вас не відпускала! – гримнула високочола Катерина.
Та Сокольська її наче й не чула. Від її руки двері з грюкотом розчинились і княгиня попрямувала коридором до своїх гостьових покоїв. Відтоді жінку у палацових залах ніхто не бачив.
Цього дня не було ані обіду, ані вечері у замку Острозьких. В палаці все принишкло і лише гайвороння з-надвору розрізало карканням цю напружену тишу.
Розділ X
– Хто тобе напоумив? Хто заплатив і скільки? Хто?! Северин Наливайко був червоним від люті. Він гримав на скривавленого Жабокрицького, якого розтягували на дибі у підземеллі князів Острозьких. Жодним казематам не зрівнятись із катівнею Дубенського замку. Ці три поверхи під землею, в яких ховались містяни під час татарських набігів, в разі необхідності швидко перетворювались на найлютішу буцегарню. Втекти з дубенського підземелля жодному арештанту досі не вдавалось. Це знав Жабокрицький, однак і провину свою визнавати не хотів. Опирався допитам командира князівської варти під прискіпливом поглядом колишнього друга та патрона – Януша Острозького.
Та до справи долучився кат, біля якого стояв провославний священник та лікар-юдей із кремезним помічником, який мав вправляти кістки ув’язненому в разі потреби.
Жабокрицький стогнав і просив припинити тортури. Та все одно зізнаватись не бажав – постійно повторював, що цієї ночі був із княгинею Сокольською і що ні на кого не нападав. Священник закликав його покаятись і розповісти правду. Януш увесь час міряв кроками припилюжену катівню.
– Годі! Як ти смієш! Ця панна щойно вийшла заміж! Як ти смієш чорнити її ім’я. Сокольські – князі! На відміну від тебе, голоти! – вибухнув Януш Острозький, – Кате, до роботи!
Шляхтич знову ридма заридав:
– Ні! Не треба! Я не винен!
Але кат вже заходився прив’язувати гирі до ніг Жабокрицького. Священник лише перехрестився. Януш вийшов із катівні і рушив до сусідньої зали, де стояв накритий стіл. Там мовчки сиділи побратими Жабокрицького, які, проте, друга