Лицарка Корони. Ганна Гороженко
княгині в разі смерті мого сина… За її власність прийшли торгуватись… – Йона клацнув язиком і поставив келиха на стіл.
В залі запанувала така тиша, що можна було почути кроки служок в коридорах палацу. Тиша тривала хвилину за хвилиною. Нарешті її перервала наречена – Анна холодно та рішуче промовила:
– Я вимагаю Харлупський замок і резиденцію в Красному.
– Красне – наша фамільна вотчина, подарована нам, Борзобагатим, королівською ласкою, – Йона втупив погляд у майбутню невістку. – Ми не даруємо, не віддаємо і не продаємо королівські блага.
– Або Красне буде моїм, або весілля не буде, – Анна торкнулась короткого манжету на лівій руці і розправила спідницю з лондонського чорного сукна.
Йона мовчав. Він відпив ще вина і втулився у вікно. Ніхто і ніщо не могло перервати цю важку тишу, навіть принишк соловей, що виспівував весь ранок.
– Добре, буде вам Красне і Харлупа, – нарешті вичавив з себе єпископ. – А тепер давайте обідати.
Служки почали вносити запечену качку і ковбаси, розливали вино. Гості підсунулись до столу. У самий розпал обіду єпископ відірвався від розмови із Марком Сокольським і звернувся до майбутньої невістки:
– Пані Анно, знаю, що ваш душпастир – Онисфір Дівочка. Вам не здається, що він залишився далеченько від вас? У самому Києві. Може, вам пошукати когось із панотців поближче? Та й з родів більш шляхетських? Я можу підсобити, в мене є кілька гарних священників на прикметі.
– Владико, аби ви знали не лише мої гріхи, а й думки?.. – розсміялась княгиня.
– Люба моя, таємниця сповіді священна… – Йона розвів рукавами, пишно гаптованими золотом. На це княгиня лише всміхнулась. – До речі, мені передали листа для вас від Онисфіра.
Сокольська враз зблідла. Єпископ прошепотів щось на вухо служці, і той миттю вискочив із зали, повернувшись згодом із розпечатаним листом.
– А ви гадали, що всі найважливіші відомості проходять повз мене? – вишкірився єпископ Луцький.
Марк Сокольський схопився за руків’я шаблі і подивився на сестру. Анна захитала головою, даючи знак не втручатись. Йона розгорнув аркуш із зеленою печаткою панотця Онисфіра Дівочки.
– Ваш душпастир вітає вас, пані Анно, з гарним вибором. Пише, що він його схвалює і буде молитись за ваше щастя із Василем Борзобагатим, – єпископ всміхнувся і відклав листа. – Василю, передай папір нареченій.
Анна очима пробігла листа. Рядки на папері були рівно виведені розмашистим канцелярським почерком. Губи княгині розпливлись у посмішці:
– Дякую, владико, за добру новину.
Жінка відклала папірці і, наче нічого не сталось, повернулась до Ганнусі Борзобагатої, яка цього разу сяяла у розшитій золотом синій оксамитовій сукні.
По обіді Йона показував гостям своє ботанічне диво – кущі, розквітлі пурпуровими ароматними китицями. Анні ж поталанило на мить залишитись у залі біля канцелярського столу, відірвати від листа Онисфіра шмат і вивести кілька слів чорнилами, що стояли на