Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія Горбунова
захопленням розповідає про чергову книжку, я тривожусь. Моя тривога зростає, як тільки мова заходить про те, що в цій книжці описано десять обов’язкових правил чи п’ять послідовних кроків, які конче треба виконати або пройти для того, щоб щастя прийшло і розкрило свої обійми.
Існує якась міфологічна віра в те, що написано в книжках під заголовком, який не залишає місця сумніву, – «Як правильно виховувати дитину» – правда. Ми називаємо такі книжки «розумними» і віримо їхнім словам, так само як у дитинстві вірили в Діда Мороза. Нам здається, що коли вже якісь поради або правила живуть у буквах на сторінках та ще в твердій обкладинці – вони мають діяти. Буває так, що ми сприймаємо такі книжки наче таблетку: з’їси усі букви – і щасливе батьківство чекатиме тебе за останньою сторінкою. Не допомогло? Неуважно читав! Читав уважно? Погано зрозумів! Зрозумів добре? Не дотримувався порад!
Чомусь вважають, що «виховні» книжки винятково корисні. Що вони розширюють світогляд, стимулюють осмислення, сприяють усвідомленому ставленню до життя. Скажу відверто, що знаю багатьох людей, яким книжки нашкодили. Навіть більше, я знаю людей, яким психологічні книжки завдали болю, людей, яких вони ввігнали у депресію, і навіть людей, які через них розлучились із коханими та посварились із найріднішими. І найбільший парадокс у тому, що книжки, які одним допомагають, іншим руйнують життя.
Книжки пишуть звичайні люди. Кожна книжка – це історія життя конкретної людини або історія, подана крізь призму її життя. Якщо ми читаємо романи, то пам’ятаємо про це і сприймаємо їх як чиюсь історію, найчастіше історію вигаданого героя. Буває так, що ця історія схожа на нашу, буває, що ні. Інколи нам хочеться, щоб подібне сталося і в нашому житті, а інколи – навпаки. Ми читаємо, переживаємо, радіємо, плачемо, проте розуміємо, що, навіть якщо вдасться пережити усі карколомні перипетії книжкового сюжету, наше життя все одно буде інакшим.
Однак як тільки до рук потрапляє книжка «Як правильно виховувати дитину», ми забуваємо, що книжки пишуть звичайні люди. Ми забуваємо, що написане – це чужий досвід, чуже життя та чужі діти. Ми починаємо вірити в те, що поради універсальні та дієві для всіх, а рецепт щасливого батьківства існує. Ми починаємо приміряти на себе усе написане, стараємось, дотримуємось правил, але чомусь так нічого відчутного і не досягаємо. Стає прикро, сумно, опускаються руки, починається хандра, приходить депресія. З’являється відчуття, що «я погана мама», «я ніколи не навчусь виховувати дитину правильно», «у мене важковиховувана, проблемна дитина»… У родині починаються конфлікти, а взаємини з дитиною руйнуються на очах.
Налякала? Звісно, буває інакше. А інакше буває в двох випадках: якщо книжка вам таки підходить, якщо це ваша книжка, а також тоді, коли ви знаєте секрети безпечного читання «виховних» книжок. Дуже сподіваюсь, що ви знайдете свою книжку, а секретами – ділюсь.
Будьте уважні до того, чию книжку читаєте, того, хто сплітав букви у рекомендації та поради. Дізнайтесь про автора, відчуйте, чи близький вам його життєвий досвід та погляди, чи не напружує вас його віра або невір’я, чи влаштовує вас його освіта та кваліфікація. Правда в тому, що психологи теж люди і вони дуже по-різному вчилися в університетах. Я особисто взяла чесне урочисте слово «ніколи не працювати з людьми» з кількох випускників-психологів. Взяла слово, бо не могла перешкодити отриманню диплома. Зараз я читаю їхні поради, нехай ще не у книжках, але вже в особистих блогах, у соціальних мережах та персональних сайтах. Знайте, що звичайної вищої освіти для справжнього психолога як людини, яка дає поради та має вплив на дитяче життя, катастрофічно недостатньо. Він має вести власну консультативну практику, працювати з живими дітьми та їхніми батьками. Для того ж, щоб мати право на таку практику – моральне (всюди), юридичне (в розвинених країнах), – він має мати серйозну психотерапевтичну освіту та бути членом професійних громад.
Ставте під сумнів усе, що читаєте. Кожне слово, речення, главу. І найкращий фахівець може помилятися. До того ж книжний психолог не знайомий ані з вашою дитиною, ні з вами. Він не знає життєвої історії вашої родини, її складнощів та перемог. Ви краще за будь-кого відчуваєте свою дитину, ви любите її. Тож, перед тим як пробувати, переносити в своє життя написане в книжках, спостерігайте, обмірковуйте, приміряйте до себе. Якщо сумніваєтесь – почитайте ще щось, знайдіть можливість інтернет-консультації, а також реальної зустрічі з живим фахівцем.
Пам’ятайте, що кожна дитина особлива. І ваша також. Дитячий розвиток має безліч індивідуальних варіацій. Те, що для однієї дитини і справді може розглядатись як проблема, для іншої лише особливість розвитку, яка має логічне пояснення. Вікові норми, стандарти та правила – це добре, але дитина не робот. Є безліч випадків, коли «відхилення від норм» є нормою, більше того – унікальною рисою дитини, такою, що свідчить про її неповторність, творчість, талант. Тож пам’ятайте про винятки та шукайте альтернативних пояснень. Якщо дитина малює чорними олівцями, не поспішайте з висновками про проблеми у світосприйнятті – подивіться, чи наточені кольорові.
Одна моя клієнтка під час першої телефонної розмови запитала, чи знаю я, як правильно жити. Я сказала, що ні, бо в кожному разі це її життя і що