Насолода.
блискучі, освітлювали рот, свіжий і веселий, наче в малого хлопця.
Як тільки Андреа обернувся, Елена відвела погляд; але не так швидко, тож молодик встиг його перехопити. Його опанувала така бурхлива радість, що він відчув, як спалахнули його щоки. «Вона мене прагне! Вона мене хоче!» – подумав він у захваті, переконаний в тому, що вже здобув перемогу над рідкісною жінкою. А ще подумав: «Це задоволення, якого я ще ніколи не переживав». У жінок буває такий погляд, що його закоханий чоловік не може не ототожнити з цілковитим володінням її тілом. Той, хто не бачив, як у прозорих очах спалахує полум’я першої ніжності, не знав найвищого блаженства. Потім жодна мить радості не зрівняється з цією.
Елена запитала, коли розмова навколо них пожвавішала:
– Ви залишитеся в Римі на всю зиму?
– На всю зиму й надалі, – відповів Андреа, для якого це просте запитання ховало в собі обіцянку кохання.
– То ви маєте дім?
– Дім Дзуккарі: domus aurea.[79]
– На Трінітá-деї-Монті? Та ви щасливець!
– Чому?
– Бо живете в такому місці, яке мені дуже до вподоби.
– Кажуть, що там зібрана, як коштовності у вазі, вся найвища окраса Рима?
– Це правда! Між обеліском Трінітá[80] й колоною Кончецйоне[81] тріпоче в знак обітниці моє католицьке й поганське серце.
Сказавши цю фразу, вона засміялася. У нього був готовий мадригал про тріпотливе серце; але він про нього не згадав, бо йому не хотілося продовжувати діалог у цьому фальшивому й легковажному тоні й розтрачувати в такий спосіб свою втіху. Він замовк.
Вона на мить замислилася. Потім знову включилася в загальну розмову, ще з більшою жвавістю, щедро роздаючи слова й сміх, виблискуючи зубами та дотепами. Донна Франческа підколола княгиню Ферентіно, досить тонко натякнувши на її лесбіянську пригоду з Джованеллою Дадді.
– До речі, Ферентіно оголосила, що на Богоявлення вона матиме ще одну здобич своєї доброчинності, – сказав барон д’Ізола. – Ви ще нічого про це не знаєте?
– Я патронеса, – відповіла Елена Муті.
– Ви таки дорогоцінна патронеса, – втрутився до розмови дон Філіп дель Монте, сорокарічний чоловік, майже зовсім лисий, автор витончених епіграм, який носив на обличчі своєрідну сократівську маску, праве око в нього змінювалося од різних виразів, а ліве крізь монокль завжди залишалося нерухомим і майже осклілим, так ніби одне слугувало для того, щоб виражати, а друге – щоб бачити. – На травневому ярмарку ви нагребли купу грошей.
– О, травневий ярмарок! Яка дурниця! – вигукнула маркіза д’Ателета.
А що слуги саме налили холодне шампанське, то вона додала:
– Ти пам’ятаєш, Елено? Наші місця були поряд.
– П’ять луїдорів за ковток! П’ять луїдорів за шматок! – викрикнув дон Філіп ді Монте, жартома наслідуючи голос аукціоніста.
Муті й д’Ателета засміялися.
– Усе було справді так. Ви добре впоралися з роллю, Філіпе, – сказала
Золотий дім (лат.). Мається на увазі Золотий дім Нерона – одна з найвизначніших архітектурних пам’яток давньоримської доби.
Обеліск Саллюстія на площі Трініта-деї-Монті – один з тринадцяти античних обелісків Рима, що здіймається над сходами Площі Іспанії. Зведений у Римській імперії на зразок єгипетських обелісків.