Великий ветеринарний довідник. Отсутствует
1 року. До цього захворювання найбільш сприйнятливий молодняк. Зараження відбувається переважно на пасовищі при заковтуванні інвазійних личинок з кормом і водою.
Клінічні прояви. Симптомом є кашель. Тяжкість перебігу залежить від ступеню інвазії: при слабкому відзначають тільки кашель; при середньому спостерігається зниження апетиту, задишка, частий тяжкий кашель, виділення з носу; при важкому перебігу тварини лежать нерухомо, шия витягнута, рот відкритий, дихання ускладнене, хрипке, язик випадає, навколо рота піна, тяжкий кашель. Тварини гинуть від задухи або ускладнення катарально-гнійною пневмонією.
Підставою для діагнозу є клініко-епізоотологічні дані, результати гельмінтоларвоскопічного дослідження фекалій і патологоанатомічного дослідження трупів тварин з виявленням нематод у трахеї і бронхах.
Лікування. Тваринам призначають нилверм, тетрамізол-гранулят, мебендазол – підшкірно в ділянку шиї; дитразин цитрат, локсуран, водний розчин йоду – інтратрахеально. Тваринам з ускладненням диктиокаульозу секундарною інфекцією (бронхопневмонія) разом з антигельмінтиками призначають антибіотики, сульфаніламіди та інші засоби.
Профілактика. Полягає у вибірковому гельмінтолар-воскопічному обстеженні поголів’я господарств, неблагополучних щодо диктиокаульозу. При виявленні заражених тварин проводять дегельмінтизацію тими самими антигельмінтиками, які застосовують для лікування усього поголів’я.
Етіологія. Хвороба виникає внаслідок паразитування у внутрішніх органах м’ясоїдних личинок цестоди ехінококу. Збудник – ларвальний (личинковий) ехінокок – являє собою однокамерний пухир, наповнений рідиною й оточений двошаровою оболонкою, зростання якого триває роками і який досягає значних розмірів (до 5 – 10 см у діаметрі). Статевозріла форма цестоди паразитує в тонкому відділі кишечника собак та інших м’ясоїдних.
Основне джерело інвазії для сільськогосподарських тварин – собаки. Яйця виходять до зовнішнього середовища з останнім члеником у фекаліях собак. Зараження відбувається при заковтуванні їх з кормом і водою. Найбільше зараження спостерігається у дорослого поголів’я.
Клінічні прояви. Одне з найпоширеніших хронічних захворювань великої рогатої худоби, овець, свиней та інших ссавців, а також людини. Початкова стадія протікає субклінічно, надалі може проявлятися різноманітно, залежно від локалізації, кількості пухирів і давності інвазії. У більшості випадків настає виснаження, зниження продуктивності. Смерть настає від кахексії (загальне виснаження організму).
Діагноз ставлять на підставі патологоанатомічного розтину – при виявленні ехінококових пухирів у легенях, печінці, іноді в серці, селезінці, нирках.
Лікування. Не розроблено.
Профілактика. Недопущення собак до тваринницького приміщення, місця зберігання кормів, на вигульні майданчики і пасовища; скорочення чисельності собак та недопущення поїдання ними органів