Сто тисяч. Іван Карпенко-Карий

Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий


Скачать книгу

      СТО ТИСЯЧ

      Комедiя в 4 дiях

      Дiєвi люде

      Герасим Никодимович Калитка - багатий крестьянин.

      Параска - жiнка його.

      Роман - син їх.

      Савка - кум Герасима, крестьянин.

      Банавентура Копач.

      Невiдомий - єврей.

      Гершко - фактор.

      Мотря - наймичка.

      Клим - робiтник.

      ДIЯ ПЕРША

      ЯВА I

      В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий.

      Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся… Попробуєм!..

      ЯВА II

      Роман i Невiдомий.

      Невiдомий. Здрастуйте вам.

      Роман. Здоров.

      Невiдомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

      Роман. Це.

      Невiдомий. А де ж сам хазяїн?

      Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повиннi буть назад.

      Невiдомий. Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приїхав.

      Роман. Може, й вони через годину будуть.

      ЯВА III

      Тi ж i Копач.

      Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидкiв часний! Хе-хе-хе!

      Невiдомий. А ви разлi часний? Не похоже.

      Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!

      Невiдомий. Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене є дiло до Смоквинова. (Пiшов.)

      ЯВА IV

      Копач i Роман.

      Копач. Ха-ха-ха! Заметь - це пройдисвiт! Я їх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт i фураж часто получав, знаю їх, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в одставкє, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?

      Роман. Ще в городi.

      Копач. Хотiв поздравити його з прiобрєтєнiем зємєлькi… А Прасковєя Iвановна?..

      Роман. У попа.

      Копач. Так! Торiчелiєва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)

      ЯВА V

      Роман, потiм Мотря.

      Роман. Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукає кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… I все вiн зна - тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.) Мотре, та йди-бо сюди!

      Мотря за дверима: "Чого там? Нема менi часу".

      Роман. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Зашиєш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.

      Входе Мотря.

      Роман. Заший. (Показує.)

      Мотря. Де це ти так розпанахав?

      Роман. Зачепився за вила.

      Мотря зашива, Роман її цiлує.

      Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!

      Роман. Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

      Мотря. То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже й губи розпустив.

      Роман. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращої невiстки не треба.

      Мотря. Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приїхали.

      Роман. Батько? Справдi.

      Мотря вибiга.

      ЯВА VI

      Герасим i Роман.

      Герасим. А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?

      Роман. Та я розiрвав рукав… Мотря зашила.

      Герасим. А мати ж де?

      Роман. Пiшли до попа…

      Герасим. Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої ремiняки не порiзали на батоги.

      Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач. (Вийшов.)

      Герасим (один). Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько,


Скачать книгу