Вірші. Леонід Глібов

      «Весна прийшла!

      Тепло знайшла!» —

      Кричать дівчатка й хлопчики.

      «Цвірінь! Цвірінь!

      Журбу покинь!» —

      Клопочуться горобчики.

      Приліз дідок,

      Зліз на горбок —

      У хаті буть не хочеться.

      Тепляк дмухнув,

      Крилом махнув,

      По бороді лоскочеться.

      Все ожило,

      Все розцвіло.

      І рій дітей привітненьких

      На той горбок

      Несе вінок

      З фіалочок блакитненьких.

      Бринить дідок,

      Як той мачок,

      Крапчастий і повнесенький;

      Кричать, гудуть,

      Далеко чуть

      Таночок голоснесенький.

      «Весну шануй,

      Не спи,воркуй,

      Наш голуб зозулястенький!

      Не в’янь, рости,

      Красуйся ти,

      Королику квітчастенький.

      «Цвірінь! Цвірінь!

      Журбу покинь!» —

      Підспівують горобчики;

      І я зрадів,

      Помолодів,

      Як ті дівчатка й хлопчики.

      Як за лісом, за пролісом

      Ясне сонце сходить,

      Як за морем за далеким

      Десь воно заходить, —

      Я згадую інший ранок,

      Інший вечір бачу.

      Та й думаю: було колись,

      Тепер не побачу.

      Я згадую тоді про степ,

      Широкий, пахучий,

      Та й думаю, і я тоді

      Неначе був луччий.

      Там був простір, всюди воля,

      Жилось, як хотілось;

      Молодому, безпечному

      І лихо не снилось.

      Вийдеш собі – любо глянуть:

      Кругом все співає…

      Куди ідеш, чого ідеш? —

      Ніхто не спитає…

      Небо ясне, степ – як море,

      Трава зеленіє,

      Льон синіє, гречка пахне,

      Пшениця жовтіє.

      По пшениці теплий вітер

      Хвилями гуляє,

      Молодую пшениченьку

      Неначе гойдає.

      Над берегом чайка скиглить,

      Діток доглядає;