Безталанна. Іван Карпенко-Карий
>Безталанна
Драма в 5 дiях
Дієві люде
Iван — старий чоловiк, москаль.
Софiя — його дочка, молода дiвчина.
Ганна — удова.
Гнат — її син, парубок.
Варка — дiвчина.
Параска — дiвчина.
1-а, 2-а дiвчата
Омелько, Дем'ян, Степан — парубки.
Явдоха — хазяйка на вечорницях.
1-й, 2-й старости.
Парубки, дiвчата i музики.
ДIЯ ПЕРША
Хата Явдохи.
ЯВА I
Входять Гнат i Дем'ян.
Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?
Дем'ян. Хiба ти не знаєш?
Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приїхав.
Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.
Гнат. I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?
Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.
Гнат. Варку?! З Омельком?!
Дем'ян. Еге.
Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?
Дем'ян. Своїми очима бачив.
Гнат. Варку?
Дем'ян. Варку.
Гнат. З Омельком?
Дем'ян. З Омельком.
Гнат. Нi, то тобi так здалося…
Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!
Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!
Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.
Гнат. Ходiм.
Дем'ян. Куди?
Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.
Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.
Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!
Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини — цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка… I нi з ким не знається.
Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.
Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.
Гнат. А ти ж почiм знаєш?
Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город.
Гнат. Та брешеш!
Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.
Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?
Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.
ЯВА II
Входять Явдоха i Варка.
Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.
Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!
Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукає задля тебе.
Варка. Що ти кажеш?
Гнат. Та те ж саме й кажу.
Варка. Уже знову хтось набрехав?
Гнат. На злодiєвi шапка горить! Зараз догадалась…
Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…
Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.
Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.
Гнат. I бачили, i не вилiзло!
Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.
Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.
Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу!