Хмари. Іван Нечуй-Левицький

Хмари - Іван Нечуй-Левицький


Скачать книгу
не порадиться, як би лучче хазяйство своє повести, як би якісь плани зробить. В нас же є батько, а що батькове, те наше.

      — Ти розумно говориш, Марто Сидорівно!

      — Сухобрусів нерозумних ніколи й не було в Києві! Та й таких ніхто й не запам’ятає ніколи! І дядьки наші багаті й розумні, і наш батько, хоч і був бідний, та з нічого розвів дещо! І ми розведемо, як будемо розуму держаться та підемо сухобрусівською стежкою. От з нашого дому маємо дохід. Час би дещо і в банк покласти, щоб проценти наростали для дочки.

      — А ти, Марто, хіба дещо придбала?

      — А чом же й не придбать то в сього, то в того? В контрактовий ярмарок був за квартири заробіток добрий. А ти ж? Чи придбав хоч трохи з свого редакторства та професорства?

      — Є там трохи зайвих грошенят, — промовив Воздвиженський знехотя якось.

      — То оддаймо, що маємо зайве, в банк, — сказала Марта.

      — Про мене, оддаймо!

      І вони разом, неначе змовившись, пішли в свої кімнати й вернулись до зали, держачи в руках капшуки з грішми.

      — Ого! Та й ти чимало зібрала з свого хазяйства! — сказав Воздвиженський, трясучи Мартиним скарбом.

      — Ого! Та й ти, бачу, не все програв у карти! — весело сказала Марта, підіймаючи рукою добрий капшук з грішми. І вони посідали любенько вкупці та й почали лічить гроші. Полічили вони всі гроші. Грошей було чимало. Вони обоє були дуже раді одно одному і, налічивши чималу суму, зовсім помирились того вечора.

      — Завтра я сама одвезу гроші до банку, — сказала Марта.

      — Про мене, й одвези! — одказав їй Воздвиженський, оддавши їй до рук всю суму.

      — Яка шкода, що купецтво зовсім занедбається в нашій фамілії, як помре наш старий батько! — сказала Марта.

      — А справді, велика шкода! Крамарство корисніше, ніж наша наука. Як я завидую, як побачу купчиків за прилавком в магазині! В мене аж руки сверблять, щоб розгортувать крам та мірять матерії аршином.

      І Воздвиженський обперся обома руками об стіл, як роблять купці за прилавком, і почав мірять аршином матерії на повітрі. Всі його манери, весь його хист був щиро купецький, неначе він стояв і справді в магазині та міряв аршином матерії.

      — Правда, Марто Сидорівно, ми тільки дурнісінько сердились?

      — А правда, Степане Івановичу! І чого нам свариться! І нащо нам те здалося! А яка це притичина для миру й спокою в нашій хаті.

      Самі руки Мартині налапали гітару. Вона взяла й почала натягувать струни й направлять гітару. Самі пальці почали брати веселі акорди, і незабаром гітара задзвеніла в Мартиних руках, аж стіл затрусивсь. Воздвиженський слухав з великою охотою й почав підтягувать голосом.

      — Заспівай, жінко, якої-небудь! Давай на радощах згадаємо давнину!

      Марта почала співать: «Катя в рощице гуляла». Її голос, високий та дзвінкий на високих нотах, вже трохи хрипів на низьких, неначе розколота посуда. Дуже радий мирові, Воздвиженський ходив по хаті, позакладавши руки в кишені, й співав чудовим, дзвінким басом. Піснею скінчилась між ними незгода, і настала в хаті мирнота на довгий час.

      — Може,


Скачать книгу