Над Кодацьким порогом. Адріан Кащенко
ИМ ПОРОГОМ
Над Кодацьким порогом
Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 роцi, був на Сiчi запорозьким кошовим отаманом Iван Сулима.
За своїх молодих лiт Сулима придбав собi великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме пiд час славних походiв гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима i Кафу турецьку у Криму здобував, i Трапезонтза Чорним морем аж двiчi руйнував, i околицi Царгорода огнем випалював, а нарештi пiд Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищi; скiльки ж менших походiв та сутичок з ворогами вiдбув вiн, так того й не пiдлiчити.
Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх пiд Хотином од туркiв, а Сагайдачний навiть смертельну рану собi там здобув,вони полякалися козацької сили та й почали пiсля того всякi утиски козакам чинити, а перш за все завели реєстр на шiсть тисяч душ, а хто не вскочив у той реєстр, за тим вони не визнавали нiяких прав нi на грунти та iншу власнiсть, нi навiть на вiльне життя i намагалися всiх козакiв “випищикiв”, себто виписаних з реєстру, повернути у панських хлопiв.
Знаючи про тi утиски на козакiв i про поневолення польськими панами українських селян, Сулима не любив полякiв i не дивився вже на них, як на своїх братiв, так що коли у 1630 роцi запорозький кошовий Тарас Трясило пiдняв на полякiв повстання, Сулима був йому першим пособником i побратимом.
У тому повстаннi козаки взяли над поляками добру перемогу, але мало скористувалися з тiєї перемоги i через кiлька рокiв зазнали ще бiльших утискiв.
Не маючи поки що влади, Сулима таїв свою помсту на полякiв у своєму серцi, а щоб не марнувати своєї молодецької сили та вдачi на Сiчi, вiн щороку ходив з охочими запорозькими козаками на чайках у Чорне море воювати туркiв, топити їхнi галери, руйнувати городи та визволяти на волю хрещений люд. Слава про Iвана Сулиму розiйшлася далеко поза межами України i нарештi стала всесвiтньою пiсля того, як вiн, захопивши у морi на турецькiй галерi багато бранцiв, триста з них послав у подарунок римському папi, що пiд той час теж воювався з турками.
За небагато до того, як стати Сулимi кошовим отаманом, поляки почали будувати на запорозькiй землi, бiля Днiпра, над Кодацьким порогом, мiцну фортецю, маючи на думцi одрiзнити Запорожжя од України i перешкоджати поневоленому українському людовi тiкати од панiв на Сiч, а запорожцям виходити з Сiчi на Україну та нагадувати нещасним братам про те, що на свiтi iснує воля.
Будування Кодаку було нестерпучою образою i шкодою запорожцям. Доводилося або скоритися полякам i поволi вмерти без з’єднаная з рiдним краєм, або битися з поляками на смерть. Сулима, як тiльки став на Сiчi кошовим, зваживсь на останнє.
Перш за все вiн поїхав з побратимом Бурляєм, щоб власними очима подивитись, що робиться у Кодаку. Побратими застали там кiлька тисяч зiгнаних з України грабарiв, що пiд орудою французького iнженера Боплана копали шанцi та насипали стiни й башти; понавколо ж Кодаку стояли табором кiлька полкiв польського вiйська.
Сулима зрозумiв, що вiйсько тут на те, щоб запорожцям не кортiло розiгнати грабарiв, i вiн сказав Вурляєвi:
— Нехай вражi ляхи будують, поки їхня сила, а тiльки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будiвлю!
Запорозький кошовий знав, що як зруйнувати Кодак, то доведеться воювати з Польщею, бо вона того не подарувала б, а щоб воювати з такою силою, якою була пiд тi часи Польща, треба було мати велике й добре узброєне вiйсько; щоб здобути ж зброю й коней та прохарчити вiйсько, треба було грошей. От i надумав Сулима, перш нiж воювати з Польщею, йти морем на пишний у тi часи турецький город Азов та здобути у ньому срiбла й золота i всяких скарбiв.
Надумавши так, кошовий скликав запорожцiв на раду:
— А що, панове товариство, славне вiйсько запорозьке! — говорив вiн.Чи немає таких, що поодлежували вже по куренях свої боки молодецькi? Як є такi, то виходьте: пiдемо зо мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азовi турецькому!
Козацтво радiсно одгукнулося на заклик кошового:
— А чого нам справдi нидiти у Сiчi та товариський хлiб дурно переводити. Веди нас, батьку... Чи не поможе нам Милосердний хоч небагато бiдних невольникiв до рiдної України та до дрiбних дiточок повернути!
3астукотiли у Великому Лузi сокири, i запорожцi почали лагодити та конопатити великi чайки. Увесь берег Днiпра бiля Сiчi скидався тепер на мурашник, а од вареного дьогтю та конопатки понад усiєю рiчкою слався пахучий сивий дим.
Минуло тiльки два тижнi, а вже були готовi до походу у море пiвсотнi добрих чайок.
Передав Сулима Сiч наказному отамановi, i одного ранку, забравши на чайки двi з половиною тисячi товариства, зiйшов на чардак найбiльшої чайки, щоб оглянути все вiйсько.
Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмагле вiтрами обличчя з великими, блискучими очима i пишними над ними бровами одбивало завзяттям, довгi вуси й трохи посивiлий оселедець скрашали те обличчя ознаками досвiду й спокою, а срiбна булава, що блищала у його дужiй руцi, нагадувала всiм про велику владу запорозького кошового отамана.