Де зерно, там і полова. Марко Кропивницький
Жалібниць багато, та допомоги ані гич!
Ганна. Ох, жіноча доле, бодай тебе блискавкою запалило! А оце вже як Роман прийшов додому, то, кажуть, колотнеча утишилась? Нібито Роман, господи, як тебе жалує?..
Зінька (зітхнувши). Та жалує ж!.. Тільки що ті жалощі жалчіш від кропиви.
Ганна. Це правда, що як хто заступається, то ніби ще болячіш робиться!.. А свекруха ж як з тобою?
Зінька. Яким вітром на неї повіє, таким вона й диха… Цур їй, такій розмові, обридла! А тобі ж як дихається?
Ганна. Що мені? Хіба мені було з кого вибирати: у наймах зросла, з наймів і заміж пішла. Чула ти приказку про сірого вола, що робе він до втоми, а його за те ще більш поганяють? Отже, я, либонь, і сірого вола заламала б у ярмі. Десять діл за одним заходом і кипіло, і горіло в мене. Два роки мов у пеклі була!.. Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржусь йому на свекруху, а він мовчить!.. Поскаржилася раз, поскаржилася вдруге,– бачу: не варто більш і скаржитись. Відтоді замовкла я, мов у рот води набрала! Та цим тільки й переважила свекруху.
Зінька. Зато ж нарешті доскочила щастя?
Ганна. А що воно таке, оте щастя, скажи мені? Та й задля кого воно, мовляв, писане? Не зазнала його змалку, то вже враг матиме й до останку! Що ж, дітки у мене підростають, свекруха втомилася гримати… Неначебто благодать у нас в господі. Хлібець у нас не позичений, є й худібка, є одежинка,– сказать: заталанило! Тільки що сила вже не та в мені… (Зітхнула). Ось чого мені тільки й шкода: силоньки моєї!
Зінька (промовчала). І невже, Галю, ніякі думки тепер тебе не турбують?
Ганна. Які думки? За клопотами чи знайдеться час баблятися ще з якимись думками?.. Колись і думки цвіли і рясніли, та пополовіли і зав’яли… Цур їм! Ходімо, гей, у вограду та посидимо: ноги біда як болять! Четверо день то, либонь, і не присіла, і на часочок не прилягла! Паски сама попекла, свекруха й за холодну воду не взялася, хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала і пообмивала!.. Коли б ти заглянула в мою хатину, сказала б, що в раю!..
Пішли.
Ява 10
Хведоска, Мотря і Любка.
Мотря (оглядається). Це ж Жлуденкових невістка, Зінька. Ач, як гарно вбрана! А доброго намиста скільки, аж шия вгинається!..
Хведоска. Чи не пішли вже батько додому?..
Ява 11
Ті ж і Р о м а н.
Любка (побачила Романа). Він, він!.. Глянь, Хведоско!
Хведоска. Хто? (Побачила Романа). Байдуже. Мотря. Ач, неначе той яструб зорить! (Ніби голосно). Кого ти там визираєш? Куди ти очі зводиш, осьдечки вона!..
Хведоска (затуля їй рота). Чи ти при своїм умі?
Мотря. Він хоче, Хведоско, похристосуватись з тобою; зостанься тут, а ми підемо.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или