Доки сонце зійде — роса очі виїсть. Марко Кропивницький

Доки сонце зійде — роса очі виїсть - Марко Кропивницький


Скачать книгу
От і слава богу, що хоч одною дурною менш буде на селі.

      Т е к л я. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.

      О х р і м. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!…

      Т е к л я. І я ж кажу, що настояще!

      Г о р д і й. Довольно остроумная баришня.

      С т е п а н. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?

      Д і в ч а т а. Хто ж це?

      Т е к л я. А я відразу пізнала: це ж Гордій Поварів.

      Г о р д і й. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніе, баришні.

      Т е к л я. Благодаримо вас!

      Д і в ч а т а. Що? Поштеніє, баришні?

      Г о р д і й. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. Без привєту, как отвєту бить нельзя. У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: «Моє поштеніє». І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»

      Т е к л я. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!

      О х р і м. Ні, у нас як людині - то і людське, а свині - то і честь свиняча!

      Г о р д і й. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самиї категорії?

      С т е п а н. Мели, бісе, чорт тебе второпа!

      Д і в ч а т а. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.

      Г о р д і й. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об’ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.

      О х р і м. Чого ж це ти притютюрився до нас?

      Г о р д і й. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.

      О х р і м. Тут тебе тілько і бракувало.

      Г о р д і й. Нєчаво некстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.

      С т е п а н. Перестань вже белькотати.

      Г о р д і й. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!

      С т е п а н. Тебе возом, чи як, зачепили?

      Г о р д і й. Я об’явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мне напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не по-хуже.

      С т е п а н. От розпустив губу!

      Г о р д і й. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об’яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!

      К а т р я. Куди ж нам до городянок рівнятись?

      Т е к л я. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.

      О х р і м. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!

      Г о р д і й. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню.


Скачать книгу