Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного. Касіян Сакович

      Вірність підданська Пану постійно справляє

      Нам оте якнайбільше, що в світ посилає

      Вольність – ось найважніша річ поміж усіми,

      Гідність їй уступає речами своїми.

      Тож освідчити можуть цю думку народи,

      Бо вони до свободи ідуть од природи.

      Золотою у світі її називають,

      Доступитись до неї всі пильно жадають:

      Та не кожному може вона бути дана,

      Тільки нам, що боронять вітчизну і Пана.

      Мужньо лицар, у війнах до неї простує,

      Не грішми, але кров’ю свободу купує.

      Запорозькеє військо ту вольність здобуло,

      Бо служило вітчизні старанно і чуло.

      І у хроніках давніх про те написали,

      Як вони противенців вітчизни збивали

      Морем, долом, і пішо, і кінно, бувало,

      Хоча ворог при зброї находив навалом.

      Плем’я те із насіння іде Іафета,

      Що батьківського з Симом ховає секрета.

      За Олега Роського монархи гуляли

      І по морю човнами. Царград штурмували,

      їхні предки із роським монархом хрестились —

      З Володимиром, – стійко у вірі лишились

      І ту віру несхитно тримають, статечно,

      Бо за неї вмирати готові конечно.

      У тім війську стрічали і князя, і пана,

      Не одного з них мали провідцю-гетьмана.

      І Петро Конашевич гетьманив на славу,

      Його лицарство знають усюди по праву.

      Запорозькеє військо – належить вважати —

      Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.

      Україна тим військом себе захищає,

      Де ж нема запорожців – татарин гуляє.

      Це посвідчити можуть міста на Поділлі,

      Також Белзькі, Підгірські – пізнали на ділі.

      А де кров християнську поганин розлив,

      Тих, котрі залишились, у рабство повів.

      В козака хоч ні зброї, ані шишака,

      Дожене поганина, лиш дай лошака,

      І хоча він здоров’ю ушкоду вчиняє,

      Та невільників завше з біди визволяє.

      Отож тії, которі хотять воювати,

      Щоб козаків чи знести, чи турку оддати,

      Ті, напевне, як вівці у сіті б упали,

      Коли б вовкові сторожа – пса – поручали.

      Для вітчизни козаки – тверда оборона,

      Від татар і від турків надійна заслона.

      Але я до вас мову свою повертаю,

      Славне лицарство, всім про таке нагадаю:

      Щоб у вірі святій ви нерушно тривали,

      Королю пильну вірність свою заховали,

      Бо за неї вам вольність була Паном дана:

      Є король, а крім нього – не маєте пана

      Від усяких податків, судів увільнились,

      І заслугами гідно усі уміцнились.

      За великі клейноди свободу тримайте

      І заслугами більше її уміцняйте.

      А ти, славний гетьмане, ти, наш Олефіру,

      Керуй військом щасливо, ховаючи віру

      Вірно Богу й народу, бо то християни,

      І боятися будуть тебе всі погани.

      Із тим лицарством слави собі набувай,

      І мене в добрій ласці із військом тримай.

      Я тобі оцю книжку свою офірую

      І од імені війська усього друкую,

      Бо все те, що на славу гетьманську писалось

      Конашевичу, вам це також прикладалось.

      Не особою гетьман, а військом є славний,

      Також гетьманом – військо, і доказ то явний.

      Що є гетьман без війська чи військо без нього?

      Ні, не важать нічого одне без одною.

      Річ кінчаючи, Богу я вас доручаю

      І звитяжства у щасті назавше бажаю.