Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле
кропом, ганусом, майораном, трояндами, гарбузовою гудиною, капустинням, винограддям, бурячинням, калачиками, червецем (от лише дула опісля червоніє), латуком, листям шпинату, – мало малий спасибіг з того всього, – потім проліском, бур'яном, кропивою, сокирками, але від цього пішла у мене кровотеча, тоді я підтерся гульфиком і уздоровився.
Потім я підтирався простирадлами, ковдрами, фіранками, подушками, обрусами, хідниками, ганчірками, серветками, носовичками, пеньюарами. При цьому я зазнавав утіхи ще більшої, ніж коростявий, коли його чухмарять.
– Отакої (сказав Ґранґузьє), але яка підтирка, по-твоєму, найкраща?
– Отож-бо й воно (відповів Ґарґантюа), і зараз вам стане ясно, що й до чого. Підтирався я сіном, соломою, клоччям, волосом, вовною, папером, але
Папером як не підітрись,
А з тебе знову – дрись та дрись.
– Ого! (гукнув Ґранґузьє). Дурний та хитрий! Диви, незгірш вийде в тебе і вірш!
– Авжеж (сказав Ґарґантюа), ваша величносте, у піїти так: де Рим, а де Крим, зате пара вже рим. Ось послухайте, як звертається наша заглибина до задрип:
Хлопак,
Дрисляк,
Бздуняк,
Та не сери так близько.
Ти так
В кругляк
Витрушуєш усмак
З твого м'ясиська
Лайно,
Гайно,
Багно,
Пече тебе гангрена.
Все'дно
Своє ти дно,
Як мокре вже воно,
Ти підтирай учено.
Як вам, може, – ще?
– Катай, – підохотив Ґранґузьє.
– Гаразд, – мовив Ґарґантюа:
Рондо
Як я каляюсь, на досаду й стид,
Мені ніяк не попускають втори.
Стоїть тоді такий ядучий сморід,
Немов мене завзявся отруїть.
О! Хоч би хтось погодився в ту мить
На поміч дівку привести котору,
Як я каляюсь!
Я постарався б зараз уробить
Їй дучку мочову й не знав би горя,
Зате б вона пальчаток перебором
Мені відкласти помогла й одлить,
Як я каляюсь!
Хай тепер хтось скаже, що я тут не дока! Клянуся Вседівкою, сам я не робив так на практиці; але звертаючи ці слова до такої, як ви бачите, великої пані, я вбиваю їх собі у помку, як у торбу.
– Вернімося (сказав Ґранґузьє) до матерії нашої розмови.
– До якої? (спитав Ґарґантюа). До ковтеликів?
– Ні (заперечив Ґранґузьє). До підтирок.
– Бачте (сказав Ґарґантюа), а ви готові виставити барильце бретонського, як я вас покладу на горб?
– Я готовий, – мовив Ґранґузьє.
– Так ось (сказав Ґарґантюа), нема чого підтиратися, як не нагівняв. А не нагівняєш, як не висерешся. Отож, попереду треба висратися, а тоді вже підтиратися.
– О (покликнув Ґранґузьє) ти не той дурень, що й у церкві б'ють! Бачу, скоро ти вискочиш, сто чортів, на доктора Сорбонни, як той казав, ще не виріс, а ума виніс! Одначе, прошу викладати мені своє підтирознавство далі. Бородою своєю свідчуся, не