Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле
якомога йому годячи, і вже не раз і не два виряджав до нього дружнє посельство, аби з'ясувати, хто, чим і як його образив, але він одрік мені, що чути нічого не хоче, мовляв, де я, там і моє. Виходить, Предвічний дав йому робити все по своїй уподобі і по своїй волі, а воля його – це сваволя, оскільки тепер він позбавлений Божої благодаті, і щоб вернути йому чуття обов'язку й оханути його, напустив його на мене.
Ось чому, любий мій сину, прочитавши цього листа, мерщій повертайся і підпоможи не мене (хоть і мене ти маєш із природного жалю виручати), а твоїх підданців, бо підсобити і порятувати їх – то ж твоя справа. Цей подвиг ти повинен звершити малою кров'ю. Отож-бо завдяки надійнішим способам, запобіжним заходам і воєнним хитрощам ми врятуємо всі душі і повернемо утікачів додому.
Хай благословить тебе, мій любий сину, Христос, наш Збавитель.
Уклін від мене Понократові, Гімнастові та Евдемонові.
Двадцятого дня місяця септемвря.
Твій батько Транґузьє.
Розділ XXX
Як до Пикрохола послано гінцем Ульриха Ґалле
Проказавши й підписавши нашвидку листа, Ґранґузьє звелів своєму діловодові Ульріхові Ґалле, мужеві тямущому й дотепному, перевіреному крючкові, впорядкувавши папери і розглянувши заплутані справи, їхати до Пикрохола і передати йому все, що на обрадах мовилося.
Добряга Ґалле одразу рушив у путь-дорогу і, перебрівши брід, спитав у млинаря, де пробуває Пикрохол; мукомел йому відрік, що вороги обібрали його до нитки, а потім окопалися в Ларош-Клермо і що він, мірошник, не радить йому їхати далі, а то як би не напоротись йому на патруль, ладний завжди на комусь оскому зігнати. Діловод легко повірив тим словам і заночував у млинаря.
Уранці він уже вістив про себе сурмою під замковою брамою і вимагав у варти пустити його до царя, пустити у царевих-таки інтересах.
Слова ці передали його величності, але цар звелів брами у жодному разі не відчиняти, а сам вийшов на башту фортечну і кинув послові:
– Ну, якої ще там хвороби? Що ти хочеш сказати?
Тоді посол виголосив нижченаведену промову.
Розділ XXXI
Промова Ґалле, до Пикрохола звернута
З усіх прикрощів чи не найгірша та, коли муж, який сподівався ласки і благодії, зазнає шваби і афронту. І небезпідставно (хоть, може, і не зовсім розумно) багато хто у такій принуці, вважаючи за краще вмерти, ніж таку наругу зносити, і бачачи, що тут ні силою, ні якимись викрутами не зарадиш, сам укорочував собі віку.
Чи ж дивина, що цар Ґранґузьє, мій владар, твоїм лютим і ворожим наїздом уражений, обурюється і бентежиться аж до споду душі. Дивина була б, якби його не вразило нечуване безправ'я, тобою і твоїми підданцями в його посілості над його людом чинене, безправ'я, страховите своєю нелюдяністю, таке болюче йому ще й тим, що він так щиро своїх підданців любить, як досі до нього жоден смертний не любив. Але, сказати по щирості, ще дужче болить йому те, що ті всі утиски та лиходійства чиняться саме від тебе і від твоїх вояків,