Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле
з наших хотіли нарядити погоню, але ченчик спинив їх, він боявся, що, погнавшись, вони зламають свої шики, і тоді обложенці ударять на них. Погаявшись і не дочекавшись нових герців, каптурник послав дука Фронтиста[114] сказати Ґарґантюа, щоб той зайняв ліве узбіччя і не дав Пикрохолові піти через ліву браму. Ґарґантюа мерщій послав туди чотири легіони під орудою Себаста[115], але ще на схилі вони зіткнулися з Пикрохолом та його недобитками. Наші прожогом ринули на ворога і зазнали великих утрат, бо з фортечних мурів роєм посипалися ядра та стріли. Побачивши це, Ґарґантюа поклав запомогти їм великою вогневою підтримкою, і тут його гармати обрушили на ту частину фортечних валів такий шквал вогню, що обложенці стягли туди всю свою потугу.
Монах, примітивши, що вали перед ним уже без людей і гармат, сповнений бойового завзяття, притьмом кинувся з частиною загону туди і виліз нагору, – він думав злякати обложенців не так лобовим приступом, як несподіваною появою. Тим часом він намагався не галасувати, поки на мури не видерлися всі його вояки – двісті панцерників залишилися про всяк випадок унизу. Тоді зикнув страшним зиком, а з ним загорлали і його люди, і, легко перебивши прибрамну варту, обложники відчинили браму і впустили двісті панцерників, залишених по той бік. Потім гунули всі разом до східної брами, де точилася січа, і, вдаривши з тилу, всю ворожу силу змели. Бачачи, що їх звідусіль оточено і що ґарґантюйці уже в місті, обложенці здалися на ласку переможців. Чорноризець звелів їм скласти зброю, як вогнепальну, так і січну, а потім їх усіх загнали до церкви і замкнули, позбиравши поперечини від хрестів і поставивши біля дверей сторожу, щоб вони не повтікали. Відтак, відімкнувши східну браму, ченчик поквапився на допомогу до Ґарґантюа.
А в цей час пихатий Пикрохол уявив, що з міста до нього йде підмога. Отож він попер пробоєм з таким імпетом, що Ґарґантюа заволав:
– Брате Жане, брате Жане, як же ти, друзяко, вчасно!
Аж тоді Пикрохол та його люди втямили, що вже по всьому, і пороснули врозтіч. Ґарґантюа гнав їх до самого Воґодрі, засіюючи землю трупом, а потім дав гасло на відступ.
Розділ XLIX
Як Пикрохол на втеках ускочив у халепу і як повівся Ґарґантюа після битви
Пикрохол із розпуки покатав верхи до Іль-Бушара, але на рів'єрському шляху кінь під ним зашпортався і впав, і це його так роззлостило, що він у нестямі заколов його шпадою. Підміни коневі не було, і Пикрохол хотів пересісти на мірошникового осла з поблизького млина, проте млинарі дали йому поскубеньки і роздягли гольцем, а натомість кинули якесь дрантя.
Отак, лиха прикупивши, наш біденний з'їдитель поплуганився далі; а як під Пор-Юо перебрів річку і розповів зустрічній старій химородниці про свою пригоду, то вона йому наворожила, що царство йому вернеться, як рак на горі свисне. Відтоді його і слід запав. Одначе чував я, що він тепер у Ліоні на поденній заробляє, і досі такий самий з'їдитель, і до кожного прибульця в'язне з розпитками: коли ж рак свисне, сподіваючись, у згоді з віщуванням