100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова
віра Винниченка в комунізм похитнулася. Він бачив зрадництво багатьох своїх соратників, їх невпевненість у власних силах і поглядах. Спостерігаючи за поведінкою деяких партійних діячів, Володимир Кирилович з тугою запитував: «Яка ж різниця між комуністом-комісаром і царським приставом?.. Де ж рівноправність, коли в соціалістичній Росії так само панує нерівність, коли в одного «кремлівський» пайок, а інший – голодний… коли один має все, а інший – нічого… У чому ж у такому разі є комунізм? У гарних словах? У парадах?..»
Винниченко здійснює останні спроби щось змінити в житті простих українських трудівників. Зустрічається з партійними керівниками, вносить свої пропозиції, які, проте, залишаються без уваги.
1920 р. він назавжди залишає Україну. Їде розчарований у справі всього свого життя, з болем у серці. Немов підбиваючи підсумки своєї політичної діяльності, Володимир Кирилович записує в «Щоденнику»: «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую із себе всякий пил політики, обкладаюся книгами і занурююсь у своє сьогодення, єдину справу – літературу».
Перші твори Винниченка – поема «Гуляща» й оповідання «Народний діяч» – були написані ще 1901 р. А через деякий час на сторінках журналу «Київська старовина» з'явилася повість «Сила і краса». Тоді молодим автором зацікавилися багато відомих письменників і популярних видань. У творах «Біля машини», «Голота», «Суд», «Боротьба», «Темна сила», «Мнимий пан», «Честь», «Студент», «Салдатики!», «Федько-халамидник», «Великий Молох» Винниченко правдиво зображував життя пригноблених і гнівно викривав поневолювачів. Його перу також належали імпресіоністичні романи «Хочу!» і «Записки кирпатого Мефістофеля». Мова його розповідей, драм, повістей, комедій, статей і романів була настільки яскравою і своєрідною, а картини життя, створені автором, такими правдивими, що незабаром він став одним із найпопулярніших письменників України. Секрет Винниченка був простий: у своїх творах він розповідав про ті події, учасником яких найчастіше був сам.
Михайло Коцюбинський високо оцінював літературну діяльність Володимира Кириловича: «Кого в нас читають? Винниченка. Про кого навколо йдуть розмови, як тільки йдеться про літературу? Винниченка. Кого купують? Знову Винниченка».
Драматургія Винниченка просто полонила українську та російську сцени своєю злободенністю. Автор охоплював найгостріші соціально-політичні та моральні проблеми суспільства, не шкодуючи ні міщан, ні чиновників-«інтелігентів», ні багатеньких куркулів. Його п'єси «Щаблі життя», «Чужі люди», «Дисгармонія», «Базар», «Гріх», «Закон», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» і багато інших постійно були в репертуарі «Молодого театру» Леся Курбаса, Українського театру Садовського, нового драматичного театру ім. І. Я. Франка.
У роки еміграції Винниченко створив не менш популярні твори: соціально-фантастичний роман «Соняшна машина» (1928 р.) і роман-антиутопію «Лепрозорій» (1938