Примари Пустомитського болота. Василь Тибель
де твоє золото? – не стримував люті Адмірал. Я скільки себе пам’ятаю, не працював так багато.
– Надіюсь, ти мені заплатиш, щоб я повернув втрачені сили. – Зуб теж покинув копати й зі злобою дивився на Професора.
– Тут воно, тут. На цей раз інтуїція мене не підводить, та й карта вказує. Не могло ж таке поховання безслідно зникнути. Тим більше, до нас ніхто не здогадався тут копати, бачите жодного сліду розкопок.
– Бери сам і рий! А то ми тобі тут поховання зробимо. – Адмірал вистрибнув з ями й штовхнув туди бородатого. Той було взявся за лопату та на нього налетів Зуб. Зчинилась бійка. Кульгавий зверху керував поєдинком. Безумовно, сили були не рівні, й скоро Професор сповз із розбитим лицем на дно котловану.
– Давай засиплемо його тут, і ділу кінець! – Відсапувався після бійки Зуб.
– Ні, він заплатить мені за кожну лопату, яку я викинув із тієї клятої, смердючої ями, – Адмірал стрибнув на дно й стріпонув бороданя за комір.
– Плати, зараз же, баксюками, якщо не хочеш бути тут закопаним.
– Ось, усе, що в мене є. – Переляканий Професор дістав з кишені й простягнув пачку «зелених» найманцям.
– Цим ти хочеш оплатити наш труд? Та цього мені навіть на туалетний папір не вистачить. Золото, або по сотні баксів за кожну годину, яку я тут горбатів!
– Ми так не домовлялися.
– А зараз змінилися обставини. Нам набридло копати ці рови. Копай сам, раз не зміг зразу знайти місце де заховане золото! – Кульгавий здоровань жбурнув у Професора лопатою. Той закрився руками, а потім взяв рукою, на якій лопнув мозоль, болісно стиснув держака й загнав лопату на ціле лезо в глину. Залізо скреготнуло по чомусь твердому.
Професор уже не відчував болю в долонях, він гарячково підкопував землю. Скоро на дні ями з’явилася полірована поверхня. Робітники, побачивши, що бородань щось знайшов і собі кинулися копати. Перед «чорними археологами» став з’являтись великий червоний шестикутний саркофаг із невідомого каменю. Верхня кришка була відполірована так, що в ній, як у дзеркалі відбивалися зображення шукачів скарбу. Здавалося, ні вода, ні час не зачепив каменя й він був виготовлений лише вчора.
– Ось вона, могила Царя! Як я міг забути про нашарування грунту. За тисячі років наносний грунт заглибив могилу, тому копати треба було глибше.
Професор не приховував своєї радості. Він пританцьовував навколо знахідки, припадав до неї, гладив, прикладав вухо.
– Мій любий, Царю, я все таки тебе знайшов. Дивіться, дивіться я його знайшов! – звертався Професор до робітників. Ті тільки переглянулися. В очах кульгавого блиснув недобрий вогник, та Професор не звернув на це ні найменшої уваги.
Розділ 4. Зелене страховисько
– Чого він так репетує? Ще хтось почує і забере наші скарби, – прошепотів Зуб на вухо кульгавому напарнику.
– Не забере. Бачив оце? – Адмірал дістав із кишені чорного блискучого пістолета.
– Ух ти! Справжній? – Від захоплення, Зуб