Вогонь. Алла Марковська
у печерах, вели партизанську війну. Вони швидко усвідомили, з ким мають воювати, але їх ненависть палала до усіх прибульців без винятку. Тільки перевертням на початку вони ще вірили. Та згодом зрозуміли ще одну страшну правду: подібні їм прибульці зі здатністю трансформації вчинили багато звірств на рівнинах, посилюючи страх і ненависть. Тож горяни залишилися самі.
На планеті Над забували слова: мир і спокій.
Тільки ті міста, що знаходилися далеко на заболочених рівнинах, жили, здавалося, мирним життям, але війну відчули й вони. Хоча поки ще це була нестача м'яса, яке раніше купували у горян, і припинення поставки електронних приладів.
Миротворці з сусідньої планети Ргодкасон пропонували допомогу надійцям. Горяни їх обстріляли. Жителі рівнини, навпаки, попросили допомоги.
Про ргодкасонців говорили у Всесвіті тільки гарне: довговічні й прекрасні, мудрі й чисті. Їх життя тривало у середньому близько двохсот тисяч років, бо в цієї космічної раси була здатність до миттєвої регенерації. Розповідали – ці білі істоти з добрим серцем завжди допомагають слабшим, тим, хто потребує допомоги. Навіть до війни ргодкасонці частенько прилітали до надійців: привозили ліки, допомогли позбутися багатьох страшних хвороб. Тож у такі важкі часи їх підтримка була безцінною.
Біля напівзруйнованих міст Над лягли на поверхню десять велетенських дванадцятифредових кораблів-шпиталів. Ргодкасонці розгорнули польові шпиталі у їх передмісті. Своєчасно, бо планетою поповзли страшні епідемії забутих смертельних хвороб. Ослаблені, голодні, поранені надійці – легка пожива для вірусів і бактерій.
Ргодкасонці не намагалися зрозуміти причину планетарної війни між місцевими видами розумних. Вони ніколи і ніде не приймали нічию сторону, намагалися не брати до рук зброї. Ргодкасонці годували голодних, лікували поранених, рятували втікачів, організовували табори для біженців.
На космодромі столиці, під захистом міцного куполу силового поля, розгорнули похідний шпиталь і тимчасовий табір для біженців. Сюди прибували космічні пороми, що вивозили біженців на безпечну територію, й навіть на космічну базу ргодкасонців, яка знаходилась на орбіті планети.
Ргодкасонці з жахом дивилися на міста біля космодромів, забарвлені у кольори гниття й попелу, різав нюх страшний запах горілого і мертвого. Гравітаційні платформи, захищені силовим полем, почали патрулювати вулиці між завалів із зруйнованих бомбами будинків. Там, де мертві тіла нікому було ховати. Там, де худі, обірвані й голодні люди розбирали голіруч завали з надією знайти під ними живих. Там, де брудні діти, схожі на живі скелети, блукали, загублені серед суцільної розрухи. Там, де за платформами миротворців із чорних, як сліпі зіниці, вікон через приціли снайперських старих та сучасних гвинтівок вороже слідкували зіркі очі ополченців. І силове поле гравітаційних платформ здригалося від вибухів і куль із далекобійних гвинтівок. А ргодкасонці не розуміли ворожості,