Сюрпризи долі. Ева Гата
vox dei [8].
– Про який народ ти говориш! Даруй, але я не можу побачити нічого цінного в пиякові, що вештається біля смітників, – не здавав позиції Георгій, – та й якщо добре розібрати, то уся народна музика дуже одноманітна – плаксиво-страждальна. Вона вся віддзеркалює лише внутрішню драму, а правдиве мистецтво – багатопланове. Я ніколи не повірю, що воно може стати доступне волохатим вухам.
– Ти маєш на увазі ослячі вуха короля Мідаса, який насмілився поставити земне понад божественним? – засміявся Жан.
– Його і всіх, хто намагається порівняти непорівнянні речі, – зі злістю процідив Георгій.
– Розповідати можна будь-що, людям можна наплести різних небилиць про прекрасні недосяжні далі, однак лише до часу. Людина є в душі дитиною, її легко одурманити. Та дуже швидко вона побачить надумані фантазії. Їй потрібний хліб насущний, а не химери, і тоді ти залишишся сам зі своїм вигаданим мистецтвом.
– Давайте дружно борсатися в пилу та болоті й не прагнути злетіти. Розумієш, друже, тих, що відчули смак польоту, униз не заманиш ніякими пряниками. Хіба можна птахів переконати ходити пішки?
– Гаразд, ти, як завжди, переконливий. А де той диск з кантатою Баха «Змагання між Аполлоном і Паном», подарований Пантелієм?
– Не пам’ятаю, куди його заховав, може, потім знайду. Я щось зовсім забув про нього, до речі, мені завжди подобався вислів Плутарха «Помер великий Пан», – зло пхикнув Жорж.
– Я не можу погодитися з цією фразою, оскільки Пан символізує Всесвіт, є тим, хто сотворив світову гармонію і ототожнений з Космосом. Ще Бекон писав про цього бога дикої природи, який тримає в руках символи гармонії і влади: сопілку з семи тростинок і посох. Суперечка тоді так і не закінчилася. На мою думку, найвищий час приїхати у Францію і завершити її.
– Як би мені хотілося побачити цю чудову країну, – замріяно промовила Олена.
– От і приїжджайте, у мене є свій будинок, живу сам.
– А ти так і не одружився! – вигукнув Жорж.
– Як бачиш, ні, і поки що не маю наміру. Самому жити значно ліпше, нікому не потрібно сповідатися.
– Ну, це до часу, друже.
– Не знаю, може таки наважуся, але сім’я потребує великих затрат, а я наразі, ще не можу її утримувати.
– А як же кохання? – втрутилася Олена.
– Кохання в наш час не є причиною для одруження, це різні речі, – відповів Жан.
– Невже ви ніколи не пізнали кохання?
– Його неможливо пізнати, ним можна лише милуватися. Кохання наче строкатий метелик, який сидить на квітці, його легко скалічити, досить лише торкнутися пальцями крилець.
– З ваших слів випливає, що шлюб руйнує кохання?
– Саме так, адже він приземлює те, що повинно ширяти у вільному польоті.
Олені не подобався такий диспут, вона зауважила, як від цих слів засяяли очі в Георгія. Гість наче зрозумів недоречність своїх висловів і вирішив не продовжувати.
– Чому довкола нас тиша! – раптом зірвався з місця
Голос народу – голос Божий (з лат.).