Чари. Даніела Стіл

      Розділ 1

      Біла вечеря – це справжня любовна поема, присвячена дружбі, радості, витонченості й чарівним пам’яткам Парижа. І щороку вечір цієї події стає незабутнім. Інші міста по всьому світові намагалися відтворити її, але без особливого успіху. Існує лише один Париж, а подія ця настільки шанована, обожнювана та бездоганна у виконанні, що важко уявити її в будь-якому іншому місті.

      Все почалося близько тридцяти років тому, коли морський офіцер і його дружина вирішили відсвяткувати з друзями свою річницю у незвичний, творчий спосіб, біля одного з улюблених монументів Парижа. Вони зібрали близько двадцяти друзів, і всі були вдягнені в біле. Прибули на місце зі складаними столиками та стільцями, столовими скатертинами, сріблом, кришталем, порцеляною, можливо, квітами. Принесли із собою вишукану їжу, накрили столи і влаштували гостям пишний бенкет. Тієї ночі чари розпочалися.

      Подія увінчалася таким успіхом, що наступного року вони повторили її в іншій, але не менш визначній місцевості. І відтоді Біла вечеря перетворилася на щорічну традицію, до якої долучалося все більше й більше людей, аби відсвяткувати так само: червневого вечора, в усьому білому з голови до п’ят.

      Участь у події досі беруть лише запрошені гості – традиція, яку поважають усі. За довгі роки місце проведення заходу стало однією з найбільш шанованих таємниць Парижа. Досі обов’язковою є вимога бути в усьому білому, включно зі взуттям, і кожен докладає чималих зусиль, аби вдягнутись елегантно і за усталеною традицією. Щороку Біла вечеря відбувається перед іншою пам’яткою паризької архітектури – а вибір у Парижі безмежний. Перед Собором Паризької Богоматері, Тріумфальною аркою, біля підніжжя Ейфелевої вежі в «Трокадеро», на площі Згоди, між пірамідами біля Лувру, на Вандомській площі. На сьогоднішній день Біла вечеря змінила безліч місць проведення, одне краще за інше.

      Упродовж років Біла вечеря набула таких масштабів, що тепер відбувається одразу в двох місцях, а загальна кількість запрошених гостей сягає майже п’ятнадцяти тисяч. Важко уявити собі, що стільки людей можуть поводитися пристойно, з’являтися в елегантному вбранні й дотримуватися усіх правил етикету, але якимось дивом вони це роблять. «Білі страви» і наїдки заохочуються, але передусім їжа на столах має відповідати події (ніяких хот-догів, гамбургерів чи бутербродів). Кожен має подати справжню вечерю, накрити стіл білою скатертиною, їсти срібними приборами, пити зі справжніх кришталевих келихів і порцелянових чашок, як у ресторані або в домі, де приймають почесних гостей. Усе, що приносять із собою, має вміщуватися до візка, і наприкінці вечора все сміття й відходи мають бути складені до білих сміттєвих пакетів та прибрані до останнього недопалка. Жодного сліду відпочивальників не повинно лишитися в прекрасному історичному місці, обраному цього року для Білої вечері. Люди мають поводитись і йти звідси так само пристойно, як і приходять.

      Поліція закриває очі на цю подію, хоча ніхто не бере на неї дозволу, незважаючи на величезну кількість учасників (отримання дозволу зіпсувало б увесь сюрприз). Варто зауважити, що тут не буває незваних гостей. Запрошення на Білу вечерю чекають з нетерпінням і зустрічають, як свято, але ті, кого немає у списку запрошених, ніколи не приходять і не намагаються заявляти, що вони в ньому є. Жодних неприємних інцидентів чи ворожих сутичок під час події не траплялося. Це вечір чистої радості, підкріпленої повагою до інших гостей і любов’ю до міста.

      Розвага наполовину полягає в тому, що ніхто не знає, де саме відбудеться святкування цього року. Формально це таємниця, яку ревно оберігають шестеро організаторів. І де б не відбувалася подія, гостей запрошують парами, і кожна пара має принести із собою складаний стіл і два стільці обумовленого правилами розміру.

      Ті шестеро організаторів сповіщають своїх «заступників» про перше місце, де мають зібратися учасники. Усі запрошені повинні прибути з візками, столиками та стільцями на один з таких пунктів приблизно о восьмій п’ятнадцять вечора. Дві групи вечерятимуть у двох різних місцях. Радісне хвилювання розпочинається, коли стають відомими перші місця – про них відпочивальників сповіщають лише в другій половині призначеного дня. Це дозволяє зробити грубе припущення, де, власне, відбудеться вечеря, але все це лише здогадки, адже зазвичай є кілька чарівних місцин, куди від пункту збору можна легко дійти пішки. Весь день люди намагаються вгадати, де саме вечерятимуть. Гості швидко збираються в означеному місці – в білому вбранні й з усім необхідним для вечора. Друзі знаходять один одного в юрбі, перегукуються, захоплено довідуючись, хто саме тут є. Півгодини у пункті збору панує піднесений настрій, а рівно о восьмій сорок п’ять розкривається остаточне місце святкування – не далі як за п’ять хвилин ходи.

      Щойно його оголошують, усім парам виокремлюють місця відповідно до розміру їхніх столиків, за якими вони і мають розташуватися, утворивши довгі рівні ряди. Часто збираються цілі компанії друзів, які роками відвідували захід, і вечеряють пліч-о-пліч за власними столиками, що вливаються в довжелезні ряди.

      На дев’яту годину сім тисяч людей уже досягли показних історичних місць – щасливих обранців цього вечора.