Дюна. Френк Герберт
й досі слід залишатися тут? Ви казали, що…
– Мій любий Фейд-Раута виріс нетерплячим, – у мороці за глобусом майнув якийсь рух. – Потерпи, Фейде. – Барон знову зосередився на ментаті. – А як щодо Герцогового пуголовка, малюка Пола, мій безцінний Пітере?
– Капкан приведе його до вас, Бароне, – пробурмотів Пітер.
– Я не про це питав, – відрізав Барон. – Пригадуєш, як ти пророкував, що Бене-Ґессеритська відьма народить Герцогові дочку? Отже, ти помилився, ментате?
– Я не часто помиляюся, Бароне, – промовив Пітер, і вперше за всю розмову в його голосі лунав страх. – Ви маєте віддати мені належне: помиляюся я нечасто. До того ж ви знаєте, що Бене-Ґессеритки зазвичай народжують дочок. Навіть супутниця Імператора приводить у світ винятково дівчаток.
– Дядьку, – знову подав голос Фейд-Раута. – Ви казали, що тут я почую дещо важливе для мене…
– Ви тільки послухайте мого племінника, – промовив Барон. – Прагне панувати над моїм Баронством, а сам навіть опанувати себе не може. – Барон пильно дивився на хлопця з-за глобуса, тінь за тінню. – Що ж, Фейде-Рауто Харконнене. Я викликав тебе сюди в надії, що ти здобудеш хоча б крихту мудрості. Ти вже поспостерігав за нашим добрим ментатом? Тобі варто було б зробити деякі висновки з нашого з ним діалогу.
– Але дядьку…
– Фейде, ти міг би сказати, що Пітер – високоефективний ментат?
– Так, але…
– Ага! «Але»… ось у чім заковика. Він уживає надто багато прянощів, їсть їх, як цукерки. Поглянь на його очі! Може здатися, що він трудяга з Арракіса. Пітер – ефективний, так, але все одно емоційний і схильний до вибухів гніву. Пітер – ефективний, але йому все одно властиво помилятися.
Пітер заговорив тихим утомленим голосом:
– Бароне, ви запросили мене сюди, щоб підірвати мою ефективність критикою?
– Підірвати твою ефективність. Пітере, ти ж бо знаєш мене. Я лише хотів, аби мій небіж зрозумів, що й ментати мають свої межі.
– Ви вже підготували заміну мені? – поцікавився Пітер.
– Заміну тобі? Навіщо, Пітере? Де я знайду ментата з твоєю хитрістю і злобою?
– Там само, де ви знайшли мене, Бароне.
– Можливо, мені варто над цим замислитися, – пробурмотів Барон. – Останнім часом ти справді став утрачати рівновагу. А як подумаєш про кількість з’їдених тобою прянощів!
– Мої втіхи надто дорогі, Бароне? Ви виступаєте проти них?
– Мій безцінний Пітере, твої втіхи прив’язують тебе до мене. Як я можу бути проти цього? Я лишень хочу, аби мій племінник звернув увагу на цю твою особливість.
– Тоді ось: експонат перед вами, – сказав Пітер. – Може, мені затанцювати? Чи маю я продемонструвати свої численні функції вельмишановному Фейду-Рау…
– Саме так, – гарикнув Барон. – Ти експонат. А зараз мовчи. – Барон зиркнув на Фейда-Рауту, на повні губи племінника (харконненівський генетичний маркер), які тепер ледь викривилися від здивування. – Фейде, це ментат. Натренований і пристосований до виконання конкретних обов’язків прилад. Ніколи