Дюна. Френк Герберт
боку мали б підходити ми до вивчення Муад’Дібового батька? Людиною надзвичайного тепла й надзвичайного холоду був Герцог Лето Атрід. Та безліч фактів відкривають шлях до розуміння Герцога: його вірне кохання до леді з Бене Ґессерит; надія, що він покладав на сина; відданість, із якою люди служили йому. Ви зможете побачити його – людину, що потрапила в капкан Долі, самотнього чоловіка, світло якого потьмяніло в променях слави його сина. Одне лишень ми маємо запитати: що таке син, коли не продовження батька?
Пол спостерігав, як батько зайшов до тренувальної зали, помітив охоронців, які стали на варті ззовні. Один із них зачинив двері. Як завжди, Пол уповні відчув присутність батька – він перебував тут цілком і повністю.
Герцог був високим чоловіком зі шкірою оливкового кольору. Жорсткі риси його тонкого обличчя пом’якшувало лише тепло глибоких сірих очей. Лето носив чорний повсякденний мундир із вишитим на грудях геральдичним яструбом. Посріблений поясний щит, який від частого використання укрився патиною, підперізував його тонку талію.
– Важка наука, сину? – запитав Герцог.
Він підійшов до кутового столу, глянув на папери на ньому, обвів поглядом кімнату та повернувся до Пола. Чоловіка долала втома та виповнював біль від необхідності приховувати власне виснаження. «Я маю скористатися кожною нагодою відновити сили під час перельоту на Арракіс, – подумав він. – Там буде не до спочинку».
– Не надто важка, – відповів Пол. – Усе таке… – він знизав плечима.
– Так. Що ж, завтра ми відбуваємо. Було б добре вселитися в наш новий дім, зоставивши всі розчарування позаду.
Пол кивнув, опираючись словам Превелебної Матері, що раптово зринули в його голові: «…батька ніяк не порятуєш».
– Батьку, – почав Пол. – Арракіс настільки небезпечний, як усі кажуть?
Герцог змусив себе невимушено махнути рукою, присів на край столу та всміхнувся. У його голові повністю вималювалася схема подальшої розмови – навичка, яка ставала йому в пригоді, коли треба було розвіяти сумніви солдатів перед боєм. Та слова зблякли ще до того, як пролунали, перекреслені єдиною думкою: «Це мій син».
– Там буде небезпечно, – визнав він.
– Хават сказав мені, що в нас є плани на фрименів, – промовив Пол і миттю замислився: «Чому я не розповів про сказане старою? Як удалося їй закрити мої вуста?»
Герцог помітив стурбованість сина:
– Хават, як завжди, бачить головну можливість. Та вона не єдина. Я ще покладаю надії на Добропорядний Альянс Прогресивних Торговців – ДАПТ. Віддаючи Арракіс мені, Імператор змушений надати мені також місце в директораті ДАПТу… непогана перспектива.
– ДАПТ контролює прянощі.
– Й Арракіс із прянощами – наша стежка в ДАПТ, – додав Герцог. – Але ДАПТ – це не лише меланж.
– Превелебна Матір попереджала тебе? – бовкнув Пол. Він стиснув кулаки, відчувши, як долоні стали слизькими від поту. Така ціна за можливість поставити запитання.
– Хават казав, що вона налякала тебе своїми застереженнями