Дюна. Френк Герберт
Тепер він уже мав образ Кайнса: тон голосу, кожну рису обличчя і жести. Неприродно зігнутий лівий рукав чоловікового плаща свідчив про ніж у наручних піхвах. Пояс дивно випинався. Казали, що люди пустелі підперезуються чересом, де зберігають дрібні предмети. Певно, випнутість спричинена саме таким чересом – точно не прихованим щитом. На шиї плащ Кайнса застібався мідною шпилькою з викарбуваним на ній зайцем. Інша маленька шпилька з чимось схожим на зайця звисала з відкинутого на плечі каптура.
Галлек крутнувся на сидінні біля Пола, простягнув руку до заднього відділення і витягнув свій балісет. Коли Галлек налаштовував інструмент, Кайнс озирнувся на Галлека, а тоді знову зосередився на їхньому курсі.
– Що б ви хотіли послухати, юний пане? – запитав Галлек.
– Обирай сам, Ґурні, – відказав Пол.
Галлек нахилив вухо до резонатора, торкнув струну і м’яко заспівав:
Предки наші їли манну у пустелі
у краях палючих, де гудуть вітри.
Боже, дай покинуть землі ці пекельні!
Порятуй нас… о-о-о-о, порятуй нас
Із земель сухих, пекельних.
Кайнс поглянув на Герцога і мовив:
– А ви не багато охоронців берете із собою в подорож, мілорде. Вони всі так різнобічно обдаровані?
– Ґурні? – гигикнув Герцог. – Ґурні такий один. Я люблю тримати його поруч за гострий зір. Мало що уникає його погляду.
Планетолог насупився.
Не втрачаючи ритму наспіву, Галлек додав:
Я ж бо є сова пустельна, о!
Айя! як сова пустель-на-я.
Герцог дістав мікрофон із-під панелі приладів і, ввімкнувши його, мовив:
– Головний – ескорту Джемма. Об’єкт у повітрі точно зліва, сектор Б.
– Це просто птах, – сказав Кайнс і додав: – У вас гострий зір.
Динамік затріщав, а тоді пролунала відповідь:
– Ескорт Джемма. Об’єкт перевірено з максимальним збільшенням. Це великий птах.
Пол глянув у вказаному напрямку й побачив далеку пляму – рухому крапку, – а тоді збагнув, яким же напруженим мав би бути батько. Усі його чуття на сторожі.
– Я не знав, що так далеко в пустелі можуть бути настільки великі птахи, – відказав Герцог.
– Найімовірніше, це орел, – сказав Кайнс. – Багато істот пристосувалися до цих місць.
Орнітоптер пролетів над голою скелястою рівниною. Пол дивився вниз із висоти двох тисяч метрів і бачив зморшкувату тінь їхнього орнітоптера та ескорт. Земля під ними здавалася пласкою, але зморшки на тіні стверджували протилежне.
– Чи вдавалося комусь вийти з пустелі? – запитав Герцог.
Пісня Галлека стихла. Він нахилився вперед, щоб почути відповідь.
– Не з глибокої пустелі, – мовив Кайнс. – З другої зони люди кілька разів виходили. Вони вижили, бо рухалися скелястими ділянками, де рідко мешкають хробаки.
Тембр Кайнсового голосу заволодів Половою увагою. Юнак відчув, як його увага загострюється завдяки тривалим тренуванням.
– Ох, хробаки, – мовив Герцог. – Я маю подивитися колись