Притулок. Меделін Ру
повідомлення, навіть уночі, коли нам треба спати. Я чую, як клацають його пальці, мало не до четвертої ранку.
– Він справді дуже любить той телефон.
– А загалом? Мені подобається, що можу робити ще щось, а не тільки грати на тій клятій віолончелі. Я люблю музику і все таке, але я відкритий для інших можливостей. Може, я знайду їх на цьому занятті. Навіть якщо й не знайду, то принаймні дізнаюся щось нове, еге ж? До того ж, може, нам пощастить почути якісь класні історії про наш гуртожиток-божевільню.
Заняття почалося, і ввійшла професорка Реєс – вона взялася роздавати студентам програму курсу. Вона знову була вдягнена у все чорне, але цього разу на її шиї висіло кварцове намисто. Її вигляд трохи нагадував Дену ворожку з нічних телепередач.
Професорка Реєс одразу йому сподобалась, особливо після того як один зі студентів підняв руку, а вона лагідно відповіла:
– Ні, ми не будемо обговорювати притулок Бруклін. Але дякую за ваше запитання. Якщо захочете самостійно провести дослідження цієї теми, щоб отримати додаткові бали, я не проти.
Рука одразу ж опустилася.
Минуло дві години, і Ден лише кілька разів відволікався – думав, що там Еббі з Джорданом роблять на занятті з малювання. Він сподівався, що Еббі не розкаже Джордану про їхню нічну розмову. Ні, Ден не переймався тим, що Джордан дізнається про його кошмар чи проблеми з батьками, які виникли в Еббі, йому просто хотілося, щоб ця розмова була лише їхньою таємницею.
Ніякого різкого і пронизливого дзвоника, що сповіщає про закінчення уроку. Замість цього за чверть до кожної години бамкали дзвони місцевої каплиці, і так професори визначали, коли закінчувати заняття. Це була приємна зміна. Ден заховав свою папку до наплічника. Студентів не зобов’язували купляти підручники, а більшість навчальних матеріалів вони отримували на роздруківках, у вигляді слайд-шоу та документальних фільмів. Ден вискочив з аудиторії одразу за Ї, а тоді пригадав, що він уже не в школі і нічого страшного не станеться, якщо він спізниться на обід.
Усім студентам роздали карту коледжу, і, вивчаючи її, Ден почувався туристом. Погода надворі змінилася – росяний ранок перетворився на спекотний літній день.
Професорка Реєс уже вийшла на галявину, щоб покурити. Ден пригадав, що вона казала про додаткові бали, і підійшов до неї.
Вона посміхнулась, докурила цигарку і вкинула її у найближчу металеву урну.
– Деррен, так? – запитала вона.
– Ден, – виправив він, ховаючи руки в кишенях. – Деніел Кроуфорд.
Якийсь час вона дивилася на нього, а тоді сказала:
– Так. Запам’ятала. Тепер не буду плутати.
– Мене цікавлять дослідження, за які можна отримати додаткові бали.
– Ой, Дене, я пожартувала. Ти ж знаєш, що тут не ставлять оцінок, правда? – професорка тихенько засміялась. – Ти хочеш отримати рекомендацію чи просто підлещуєшся?
– Ну, я… – Ден навіть не знав, що їй відповісти, він зніяковів від того, що вона такої поганої думки про нього. – Просто це мене дуже зацікавило… Психіатрія та