Притулок. Меделін Ру
не було нічого такого, чого б Ден уже не знав, – що тут перебували душевнохворі, жінки і чоловіки, а після його закриття приміщення викупив коледж. Хлопець спробував пошук за зображеннями. Одразу ж з’явилася сторінка з безліччю старих фотографій будинку. В чорно-білих тонах він виглядав ще лиховісніше.
Зменшуючи параметри пошуку, Ден написав «Бруклін, історія, притулок». Лише тоді, нарешті, знайшлося посилання, яке видалося йому багатообіцяльним. З їдучого рожевого фону і цілої купи анімованих картинок було зрозуміло, що це, м’яко кажучи, «саморобний» сайт. Саме його назва привернула Денову увагу: «Бруклін – лікування божевільних чи перетворення на таких?»
«Оце вже сенсація», – подумав Ден. Але далі було ще цікавіше. Сторінка була довгою, а сам текст скидався на якусь параноїдальну теорію змови. Сел Везерс – дослідник, людина з безліччю інтересів і (о, Боже!) мисливець на привидів – ретельно збирав докупи всі згадки і новини про Бруклін, що траплялися в місцевих та національних газетах, і написав цей довгий текст. Статистика кількості пацієнтів, які перебували в притулку за часів його розквіту, розповіді про те, як пацієнтів після його закриття у 1972 році перевели до інших закладів або відпустили… Уже вкотре Дену траплялися згадки про те, як важко було втримати Брукліну своїх головних лікарів. Вони мінялися швидше, ніж працівники «Макдональдсу».
Нарешті, коли до кінця оповіді Села залишалося лише чверть сторінки, Ден надибав щось цікаве – рядок, мабуть з якогось буклету, який він перечитував кілька разів:
«Лише в 1960 році Бруклін знайшов людину, яка переглянула і радикально змінила мету притулку».
І як її звали? Якою була ця нова мета? У статті про це не було жодного слова.
– Це називається «зв’язність думок», Селе, час уже знати, – вголос сказав Ден. Тоді згадав, що у нього є сусід. На щастя, Фелікс спав безпробудним сном.
Ден пробіг очима до кінця сторінки. Було очевидно, що в Села синдром дефіциту уваги. Навіщо перейматися такими дрібницями, як постійна зміна головних лікарів, якщо можна розказати про серійних убивць?
«Найзнаменитішим пацієнтом Брукліну, без сумніву, був серійний убивця Денніс Гаймлайн, також відомий як Скульптор. З 1960 до 1965 року він наводив жах на невеличке містечко у штаті Вермонт. За даними поліції, він убив щонайменше півдюжини людей, а своє прізвисько отримав через жахливу манеру залишати своїх жертв у позі статуй. В одному зі звітів описувалась «моторошна холодна краса» дівчини, яка «танцювала» в хащах Білих гір. Її скалічені руки були прив’язані до гілок високо над землею. Свій найстрашніший злочин Скульптор скоїв у місцевому пабі, який увесь був заповнений жертвами у різних позах – хтось стояв, хтось сидів, хтось ніби застиг у неприродній метушні на танцювальному майданчику. Всі були прив’язані мотузками і дротами.
Мабуть, тривожнішим за звірства самого Скульптора був той факт, що після закриття Брукліну його ніде не могли знайти…»
Ден заціпенів. Серійний убивця був пацієнтом у цьому притулку, в цій будівлі. Де ж його